"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

вiдреагувала:
- Книга скарг знаходиться у схованцi на десятому поверсi. Сходи на
ремонтi. Ключ вiд схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула
його у смiттспровiд.
Як.правило, опiсля такоу заяви ошелешений вiдвiдувач задкував до
дверей, оббитих вогнетривкою шкiрою (уу шляхом дуже хитромудрих комбiнацiй
вимiняли у пеклi на рiчний запас дров). Але цей прохач замiсть заголосити
дурним базарним криком лише осяйно всмiхнувся, нiби почув дотепний жарт.
Вiдьмочка глянула на нього ще з бiльшою пiдозрою. Воiстину якийсь
ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а вiн тобi - зуби вискалюс.
Точно псих! I не iнакше!
- Ви довго будете заважати менi плiдно працювати? - запитала вона з
емоцiйнiстю придорожнього стовпа.
- I багато таких, що вам заважають? - не реагував на уу промовистi
натяки Хам.
- Трапляються, - вiдрубала язичком, мов сокирою, вiдьмочка.
- Та що ви кажете?
- Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долiкували
i випустили, а вiн до нас з претензiями прийшов. Якщо народився дебiлом,
то це вже невилiковно. Ви часом не з його родичiв?
- Здасться, нi, - замислено вiдповiв Хам.
- То хто ж ви?
- Не впiзнасте?
- Ха! I ще тричi - ха-ха-ха!
- Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!
Якби цiсу митi на стiл вiдьмочки вибiгла жива миша, вона б менше
жахнулася.
А Хам не вгавав:
- Чи знасте, що я з вами зроблю? От вiзьму i зроблю! Тут нiкого нема...
- Що?!
- Проб'ю дiркоколом!
- Ой!
- Засуну в найдовшу шухляду!
- Ай!
- Личко так проштемпелюю, що мати рiдна не впiзнас!
- Ой-ой-ой!
Вiдьмочка притьмом випорхнула з-за столу i вмить зачинилася в
iнвентаризованiй шафi.
Шлях до святоу iз святих був звiльнений.
Вiзит до головколодника минувся ще в бiльш божевiльному темпi: щоб
здобути останнiй пiдпис, на проектi ковчега вистачило однiсу хвилини.
Сталося чудо - нарештi збулося закличне i, здавалося б, мiфiчне гасло:
"КОЖНIЙ СПРАВI - ОДНУ ХВИЛИНУ!"
Рiвно за хвилину Хам вийшов з кумирнi. Зачиняючи за собою дверi, ще й
встиг гукнути:
- Свiдкiв нема!
Потiм мимохiдь штурхнув ногою iнвентаризовану шафу.
- Ай! - почулося звiдти.
У келiу промбудматерiалiв сказали:
- Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста рокiв, як ви свiй