"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

"Через сто рокiв - Потоп.
Смiливi рiшення про Всесвiтнiй Потоп, узятi з неба, стали головною
подiсю нашого життя. З надвисокого престолу Творець зобов'язус, надихас i
кличе (тiльки Хам не тямить - куди). Нинi немас в свiтi людини, яка б
чiтко не усвiдомлювала свос чiльне мiсце в майбутнiх легендарних
звершеннях - неозорих водах Потопу. Всi знають: буде непереливки всiм
синам i дочкам грiха та пороку. Оповiдати про славнi дiла Творця - найвища
честь, яка тiльки може випасти на долю простого i нiчим не примiтного
смертного. Осанна!
Сьогоднi на виробничiй радi переважною кiлькiстю голосiв (перечив
тiльки Хам) ми прийняли конструктивну пропозицiю рiзнороба Сiма: скоротити
плановi строки ковчегбуду у сто разiв! На такий великий стрибок ще нiхто
не наважувався. Що це дас практично? Передусiм дас нам змогу показати
вiкопомнi зразки звитяжноу працi у рекордно стислi строки. Труднощi нас не
лякають: з нами - бог!
А в заощаджений спiльними зусиллями час слiд подбати про те, щоб
знищити з лиця земноу твердi книжки з химерними й гнилими теорiйками на
зразок "Як навчитися плавати" та "Як рятувати потопаючих". Вони - нi до
чого, бо в свiтлi накреслених господом завдань нiгiлiстичне паплюжать i
спотворюють моральну проблематику Потопу".

"Через рiк - Потоп.
Трудовий подвиг мене завжди зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус
висловитись, надихас на промову, кличе на трибуну. Коли Хам повертався з
будiвельного фронту у нiмбi трудовоу слави, почуття свята сповнило мою
душу. З серця линули слова подяки. Я не мiг мовчати i, мов пташка небесна,
злетiв на трибуну. Моя вiтальна промова тривала 7 годин 59 хвилин 40
секунд. Ледве не дотягнув до повноу змiни! Це мiй достойний подарунок
скромному, скупому на слова трудiвниковi. А потiм, пiсля вечерi, перед
заслуженим вiдпочинком, я розбудив героя-ковчегобудiвника i запитав його,
кому вiн присвячус свою трудову звитягу. Адже не може звитяга завалятися
просто так, мов якийсь непотрiб. Якщо менi, то це передчасно, а Сiмовi -
взагалi не треба. Старший виконроб Ной - теж людина не марнославна. Отже,
лишасться...
- Ти хочеш сказати, що марнославець - Всевишнiй? - схидно запитав Хам.
Я отетерiв.
- Ти мене неправильно зрозумiв, - намагався я йому пояснити.
- Iди ти до дiдька, паперовий пацюк! - тут раптом вилаявся вiн. - Ще й
спати не дас...
Отак Хам вiдкрив свос справжнс мурло бридкого заробiтчанина. Що йому
Потоп? Що йому велич легендарних дiянь? Йому аби виконати потрiйну норму,
щоб до платнi по виробiтку мати ще премiю i прогресивку, а потiм набити
утробу та й спати! Про Хамську байдужiсть до легендарних дiянь та
зневажливий вiдгук про Всевишнього, якого вiн вголос охрестив
"марнославцем", я тiсу ж ночi написав вiдповiдну заяву на iм'я видатного
легендографа Ноя. Як i слiд було чекати. Хамовi винесли догану з суворим
попередженням".

"Через вiсiм мiсяцiв - Потоп.