"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

забезпечення блаженством.
Iдеалу досягли просто.
"Головблажзабез" не шкодував витрат - скрiзь виставили бочки з нектаром
та ночви з амброзiсю. Солодкий фiмiам здiймався вулканiчними вибухами. В
очах паморочилося. Голова йшла обертом.
Швидко було з'ясовано: надуживання мiцним нектаром дозволяс вiзуально,
неозбросним окулярами оком бачити сдиного в своуй сутi господа одразу в
трьох личинах - бога-батька, бога-сина i бога-духа святого.
Благодать...
То вам не грiшна Земля!
Там, унизу, на твердi, вiд мiцних напоув, бувас, в очах подвоюсться.
Усi знають: траплясться таке.
Але щоб потроювалося?
Щось про таке не чувати...
Та й подумати: хiба можна огидну сивуху порiвнювати з небесним
нектаром? Не той напiй! Не тiсу чудодiйноу якостi! Самi знасте, самогон
будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише
блаженним.
А на небесi святi та божi (усi поголовне - у бiлих хiтонах) обсiли
бочки з нектаром, весело й завзято здiймали кухлi з божеським напосм до
осяйного сьомого неба, натхненно скубли струни арф i в один голос вдячно
ревли:
- Хвала тобi, господи!
- Хай уславлясться iм'я твос!
- Осанна! Осанна! Осанна!
У бога щодня - свято...
Вiд цього блаженного ревища аж у вухах лящало. Не рятувала нiяка
звукоiзоляцiя. Здригалося повiтря. Гуляли страхiтливi протяги. Туди-сюди
неорганiзованим натовпом шугали циклони та антициклони. Атмосферний стовп
ледь тримався пiд натиском ураганних тайфунiв. Усi пророкування синоптикiв
були приреченi на безсоромну брехню.
Янголи, змученi неугавним славоспiвом, мрiйно згадували старi часи:
- От колись було!
- Пам'ятасте, у раю тiльки й було народонаселення, що Адамчик з
рвонькою.
- Еге ж, бува, призначав Адам побачення рвi пiд чарiвним Древом
Пiзнання...
- Тихенько й сумирно чекав свою чарiвницю з букетиком квiтiв...
- Або нишком ворожив на королицi, аби дiзнатися, любить вона його чи не
любить...
- Ой, таки було ж!
- А коли рва приходила на побачення, то хiба ж молодята ревли, як
бугау?
- Е, нi! Шепотiлися собi про щось у святому невiданнi...
- Аж не вiриться...
- Ех, було та й загуло!
Вiд чарiвних спогадiв янголiв огортала чорна туга по свiтлiй минувшинi.
Та цю поодиноку критику надiйно глушило згуртоване навколо бочок з
нектаром славоспiвне сонмище.
- Хвала тобi, господи!