"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

- Осанна тобi. Господи! - струсонуло атмосферу.
- Чусте? - тонко усмiхнувся архангел.
- Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш?
- А ось до чого. Ваша Блискавичнiсть! Я насмiлюсь - зрозумiло, з вашого
ласкавого дозволу - запропонувати таке: приректи на профiлактичну погибель
мiсто, котре межус з обiцяною колiнам iзраулевим землею, аби всi i
звiдусiль на власнi очi уздрiли потугу, велич i масштабнiсть наших
вiкопомних дiянь. Щоб сама згадка про них жахала!
- Ти здурiв, Гавриле, чи що? - щиро здиву-. вався головнокомандувач. -
Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й
люднiсть повирiзував руками згаданих тобою iзраулевих колiн...
На цей вибух Гаврило вiдповiв лукавим запитанням:
- I коли ж ти встиг, Михайле?
- Уже й сам не пам'ятаю... Давно було!
- Отож воно i с - "давно"! - чемно зазначив чепурун. - А тим часом
повиростали новi мiста.
- Невже? - зрадiв головнокомандувач. - Каменя на каменi не лишу! Винищу
у кращих традицiях святого письма! Та я...
- Замовкни, Михайле!
- Слухаюсь...
- Який об'скт ти пропонусш, Гавриле?
- Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичнiсть i
Ваша Звитяжнiсть, ось тут, на перехрестi основних торговельних шляхiв,
стоуть велике, багатолюдне, розкiшне мiсто. Для нашоу мети - просто-таки
справжня перлина. Знахiдка!
- Нi-не-вiя, - по складах вимовив головнокомандувач, бо читати був не
мастак.
- Так, Нiневiя, - ласкаво зазначив Гаврило. - Як ви гадасте, чи
дiзнасться про наш профiлактичний захiд щодо цього мiста всенький свiт? Чи
не заживемо тодi ми новоу невмирущоу слави? Чи не засяють з новим блиском
нашi iмена на золотих скрижалях iсторiу? Чи не буде це ще одною славною
сторiнкою в наших святих дiяннях?
- Ой, буде!
- Тому, архiгенерале, вам i цю карту в руки, якщо на мою скромну
пропозицiю зголоситься його Блискавичнiсть...
Та Всевишнiй тiльки заклопотано спитав:
- А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле?
- Пхе, мотиви... То, Ваша Блискавичнiсть, вибачте на словi, суща
дрiбниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колiн скарали на горло
мадианитян поголовне - всiх чоловiкiв, усiх жiнок, усiх дiтей i навiть
хатнiх тварин ухнiх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали?
- Справдi - чому?
- Нагадати?
- Шквар, Гавриле!
- Цить!..
- Мовчу, мовчу!
- А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцiмто нiчноу пори
"помочився до стiни" i цим мерзенним фiзiологiчним актом брутально вразив
нашу цнотливiсть. Цього було задосить...
- Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу...