"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора - Осанна тобi. Господи! - струсонуло атмосферу.
- Чусте? - тонко усмiхнувся архангел. - Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш? - А ось до чого. Ваша Блискавичнiсть! Я насмiлюсь - зрозумiло, з вашого ласкавого дозволу - запропонувати таке: приректи на профiлактичну погибель мiсто, котре межус з обiцяною колiнам iзраулевим землею, аби всi i звiдусiль на власнi очi уздрiли потугу, велич i масштабнiсть наших вiкопомних дiянь. Щоб сама згадка про них жахала! - Ти здурiв, Гавриле, чи що? - щиро здиву-. вався головнокомандувач. - Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й люднiсть повирiзував руками згаданих тобою iзраулевих колiн... На цей вибух Гаврило вiдповiв лукавим запитанням: - I коли ж ти встиг, Михайле? - Уже й сам не пам'ятаю... Давно було! - Отож воно i с - "давно"! - чемно зазначив чепурун. - А тим часом повиростали новi мiста. - Невже? - зрадiв головнокомандувач. - Каменя на каменi не лишу! Винищу у кращих традицiях святого письма! Та я... - Замовкни, Михайле! - Слухаюсь... - Який об'скт ти пропонусш, Гавриле? - Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичнiсть i Ваша Звитяжнiсть, ось тут, на перехрестi основних торговельних шляхiв, стоуть велике, багатолюдне, розкiшне мiсто. Для нашоу мети - просто-таки справжня перлина. Знахiдка! мастак. - Так, Нiневiя, - ласкаво зазначив Гаврило. - Як ви гадасте, чи дiзнасться про наш профiлактичний захiд щодо цього мiста всенький свiт? Чи не заживемо тодi ми новоу невмирущоу слави? Чи не засяють з новим блиском нашi iмена на золотих скрижалях iсторiу? Чи не буде це ще одною славною сторiнкою в наших святих дiяннях? - Ой, буде! - Тому, архiгенерале, вам i цю карту в руки, якщо на мою скромну пропозицiю зголоситься його Блискавичнiсть... Та Всевишнiй тiльки заклопотано спитав: - А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле? - Пхе, мотиви... То, Ваша Блискавичнiсть, вибачте на словi, суща дрiбниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колiн скарали на горло мадианитян поголовне - всiх чоловiкiв, усiх жiнок, усiх дiтей i навiть хатнiх тварин ухнiх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали? - Справдi - чому? - Нагадати? - Шквар, Гавриле! - Цить!.. - Мовчу, мовчу! - А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцiмто нiчноу пори "помочився до стiни" i цим мерзенним фiзiологiчним актом брутально вразив нашу цнотливiсть. Цього було задосить... - Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу... |
|
|