"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

громив недостойну поведiнку братiу на колегiях. У кожну шпаринку лихим
оком зазирала. До кожноу щiлини у дверях вухо прикладала. Хто тiльки вiд
неу не постраждав! Менi теж добряче перепадало...
Одного разу зiбралися змученi Марфою брати i сестри та й одноголосне
ухвалили: забезпечити великомученицю Марфу окремою, iзольованою печерою.
Гуртом узяли кайла та лопати - за день у скелi печеру видовбали.
I з того часу, як Марфу переселили в скелю, де вона й мощi своу складе,
сестра наша тихо конас вiд цiлковитоу бездiяльностi. Адже наземним пацюкам
та летючим мишам на уу буркотiння плювати. I доносами печерних гадiв не
залякати.
"Ех! - зажурився я. - Не можна кидати людину у бiдi! Сором забути
великомученицю! Треба подати уй руку допомоги, щоб вона знову жила
повноцiнним буттям. Це святий обов'язок кожного свiдомого слуги божого".
А я слугую свiдомо.
Сiв i написав великомученицi спiвчутливе послання.
I ось якi зворушливо-промовистi слова знайшов я у серцi свосму:

"Непорочна дiво Марфо, радiй!
Не побивайся, добродiйко, даремно. Твоя страждальна душа матиме ще
доволi втiхи.
Ось передрiкаю тобi: я бачу твою тендiтну душу. Навколо полум'я i
клубища диму. Навколо сновигають чорнi й рогатi людцi з вилами. Бо душа
твоя спочивас не серед райських кущiв, а серед казанiв протилежного
поверху потойбiчного свiту.
Але ти не сумуй, славна великомученице!
Не тому запроторили тебе до пекла, що ти не заслугувала раювання, а
тому, що у раю з твоуми видатними талантами роботи - катма. А в пеклi -
працi доволi. Ось тебе й швиргонули туди для пiдсилення згуртованого
навколо казанiв колективу. Мудро вирiшили сили небеснi: кращого наглядача
для ув'язнених та приречених не знайти.
Ось як високо тебе поцiнували!
А душа твоя метлясться серед полум'я i прискiпливо позирас довкола. Усе
викликас у тебе пiдозру. Усе тобi негаразд. Усе не до шмиги.
Ото надивиться душа твоя на рiзнi неподобства досхочу, а по тому на
iм'я його пекельноу Величностi шкрябас донос на березовому лубi,
призначеному для розпалу вогню пiд казанами:

"НИЗЬКО СХИЛЯЮСЯ I ДОПОВIДАЮ:
а) старший наглядач вiддiлу переварки у киплячiй сiрцi г/д (грiшних
душ) пан Хвостюк, злочинно користуючись своум службовим становищем, живе
на нетрудовi доходи, бо збувас цiнну опалювальну сировину як налiво, так i
направо, особливо - в зимовий сезон. У казанах його г/д буквально
розкошують. Для перевiрки я занурилася в один з казанiв i навiть змерзла;
б) майстер пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пан Копитко влаштувався на
цю вiдповiдальну посаду по блату, або, якщо висловитись по-науковому, за
протекцiсю. Вiн не мас нiякоу спецiальноу освiти. Не вiдвiдував навiть
курси виробничого навчання. Цей темний неук, не знаючись на справi,
занедбав технологiчний процес до того, що на пательнях, якi лижуть його
пiдопiчнi г/д, навiть слина не висихас;
в) внаслiдок вищенаведених фактiв у пеклi не чути нi зойкiв, анi