"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автораповчати. А сперечався вiн, як затятий, нi сну йому не треба, анi
спочинку... Ото, пригадую, якось один науковець захищав кандидатську дисертацiю на популярну тему: "Чи було життя на Марсi?" А мiй штурман був йому за опонента. То Азимут так виснажив усiх присутнiх своуми запереченнями, що кандидатське звання надали йому, а не тому невдасi-науковцю. Аби спекатися... I, щоб ви знали, потому його на захист дисертацiй не запрошували, боячись, що вiн за мiсяць матиме звання академiка. Ну, i я намагався не розмовляти з ним на науковi теми... Так от. Зараз я вже не скажу певно, з якого саме приводу, але якось я необережно бовкнув у присутностi Азимута про Ньютонове яблуко. Азимут негайно повертасться до мене, дивиться в очi i категорично заперечус: - Нiякого яблука не було! - Як це не було? - лагiдно переконую його. - Навiть у свiтовiй лiтературi цей факт заресстровано i в календарi ювiлесм вiдзначено. - Це ще не факт! - затявся Азимут. - Це лiтературний анекдот! Признатися, тут я теж почав гарячкувати. - А закон всесвiтнього тяжiння теж анекдот? - кричу. - Якби не яблуко, не було б закону! Слово за слово, i Ньютонове яблуко стало для нас справжнiм яблуком незгоди. Тiльки й мови, що про яблука, як восени у заготiвельникiв. Азимутовi що? Йому байдуже. Вiн до суперечок i дискусiй звик, змалку гартував свос горло. Вiн навiть увi снi хрипiв як сновида : - Яблуко вiд яблунi далеко не падас... Словом, Азимут упирався як мiг, але я теж правив свосу, хоч менi од тих доконав своуми доказами, але таки змусив трохи поступитися. Як зараз це пам'ятаю. Ми сперечалися цiлу нiч. На ранок Азимут очманiв i як пiдкошений упав на лiжко. Але я не дав йому довго розкошувати. Вже з першими пiвнями пiдняв його на ноги i кажу: - Було яблуко! В Англiу пiдсоння саме для яблук! Азимут хитасться, але ще намагасться боронитися. - Не повiрю, - стогне вiн, - поки не побачу вочевидь... - Гаразд! - зрадiв я. - Побачити ще не пiзно! Сон iз нього наче рукою зняло. Вiн витрiщився на мене, як оце ви на початку розмови. А тим часом дивуватися тут нема чого. Якщо подумати, що ми бачимо? Ми бачимо променi свiтла, вiдбитi вiд навколишнiх речей. Будь-яка картина, вiдтворена нашим зором, це неймовiрно складна мозаука свiтла рiзноу тональностi. А куди ця мозаука iде? Ясно - у простiр. Отже, щоб побачити якусь стародавню картину, слiд просто наздогнати тогочасну мозауку i пришвартуватися до неу. А тодi роби з нею що хочеш, хоч фотографуй. Коли Азимут утямив мою iдею, нам уже сперечатися не було потреби. Адже вiд теоретичних розрахункiв ми переходили до практичного дослiду. А на практицi мiй штурман завжди дiяв зi мною синхронно. - Ось тобi завдання на цей день, - наказую я Азимутовi, - пiдрахуй з упередженням на тиждень сьогочасне мiсцезнаходження тогочасноу мозауки Ньютона та яблука. Азимут негайно сiв обчислювати. От що таке залiзна дисциплiна! Ну, дав йому завдання, а самому треба розв'язати задачу набагато |
|
|