"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

повчати. А сперечався вiн, як затятий, нi сну йому не треба, анi
спочинку... Ото, пригадую, якось один науковець захищав кандидатську
дисертацiю на популярну тему: "Чи було життя на Марсi?" А мiй штурман був
йому за опонента. То Азимут так виснажив усiх присутнiх своуми
запереченнями, що кандидатське звання надали йому, а не тому
невдасi-науковцю. Аби спекатися... I, щоб ви знали, потому його на захист
дисертацiй не запрошували, боячись, що вiн за мiсяць матиме звання
академiка. Ну, i я намагався не розмовляти з ним на науковi теми...
Так от. Зараз я вже не скажу певно, з якого саме приводу, але якось я
необережно бовкнув у присутностi Азимута про Ньютонове яблуко.
Азимут негайно повертасться до мене, дивиться в очi i категорично
заперечус:
- Нiякого яблука не було!
- Як це не було? - лагiдно переконую його. - Навiть у свiтовiй
лiтературi цей факт заресстровано i в календарi ювiлесм вiдзначено.
- Це ще не факт! - затявся Азимут. - Це лiтературний анекдот!
Признатися, тут я теж почав гарячкувати.
- А закон всесвiтнього тяжiння теж анекдот? - кричу. - Якби не яблуко,
не було б закону!
Слово за слово, i Ньютонове яблуко стало для нас справжнiм яблуком
незгоди. Тiльки й мови, що про яблука, як восени у заготiвельникiв.
Азимутовi що? Йому байдуже. Вiн до суперечок i дискусiй звик, змалку
гартував свос горло. Вiн навiть увi снi хрипiв як сновида :
- Яблуко вiд яблунi далеко не падас...
Словом, Азимут упирався як мiг, але я теж правив свосу, хоч менi од тих
суперечок було, як вiд кислицi. I що ви гадасте? Хоч я його остаточно i не
доконав своуми доказами, але таки змусив трохи поступитися. Як зараз це
пам'ятаю. Ми сперечалися цiлу нiч. На ранок Азимут очманiв i як пiдкошений
упав на лiжко. Але я не дав йому довго розкошувати. Вже з першими пiвнями
пiдняв його на ноги i кажу:
- Було яблуко! В Англiу пiдсоння саме для яблук!
Азимут хитасться, але ще намагасться боронитися.
- Не повiрю, - стогне вiн, - поки не побачу вочевидь...
- Гаразд! - зрадiв я. - Побачити ще не пiзно!
Сон iз нього наче рукою зняло. Вiн витрiщився на мене, як оце ви на
початку розмови.
А тим часом дивуватися тут нема чого. Якщо подумати, що ми бачимо? Ми
бачимо променi свiтла, вiдбитi вiд навколишнiх речей. Будь-яка картина,
вiдтворена нашим зором, це неймовiрно складна мозаука свiтла рiзноу
тональностi. А куди ця мозаука iде? Ясно - у простiр. Отже, щоб побачити
якусь стародавню картину, слiд просто наздогнати тогочасну мозауку i
пришвартуватися до неу. А тодi роби з нею що хочеш, хоч фотографуй.
Коли Азимут утямив мою iдею, нам уже сперечатися не було потреби. Адже
вiд теоретичних розрахункiв ми переходили до практичного дослiду. А на
практицi мiй штурман завжди дiяв зi мною синхронно.
- Ось тобi завдання на цей день, - наказую я Азимутовi, - пiдрахуй з
упередженням на тиждень сьогочасне мiсцезнаходження тогочасноу мозауки
Ньютона та яблука.
Азимут негайно сiв обчислювати. От що таке залiзна дисциплiна!
Ну, дав йому завдання, а самому треба розв'язати задачу набагато