"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

складнiшу. Азимутовi що? Йому тiльки пiдрахувати координати. А вести
коробку - менi. Що, думаю, робити? Як випередити свiтло, що сягнуло вже на
кiлькасот рокiв? Звичайно, нинi кожен школяр знас, що в такому разi слiд
скористатися гарматою, яка долас силу тяжiння. Але хто дасть менi гармату,
коли йдеться про смiховинну приватну суперечку? У мене язик не повернувся
б мотивувати цим...
I тодi я пригадав, що в музеу космiчних мандрiв експонусться одна з
найперших таких гармат. Правда, потужностi цiсу примiтивноу споруди не
вистачило б навiть пiдкинути сучасний зорелiт хоч до зони штучних
супутникiв, але мою портативну коробку вона могла закинути аж на край
Всесвiту. Хоча я не любитель мандрувати таким робом. Нiчого не бачиш,
нiчого не вiдчувасш... Мить - не встигнеш заплющити i розплющити очi - i
ти вже на мiсцi. Зникас усяка романтика мiжзоряних мандрiвок. Але самi
подумайте, що я мав робити?
Саме тодi я вперше i востаннс погодився з працiвниками Музею космiчних
мандрiв на дуже невигiдний для мене товарообмiн, Вони вже тодi полювали на
мою космiчну колекцiю, бо, крiм славетного робота Малюка, якого капiтан
"Козир списав з борту за надто грайливу вдачу, вони нiчого путнього не
мали.
Так от, на свою допотопну гармату вони вимiняли казковi речi. Можете
менi повiрити. Досить сказати, що я не пошкодував пера жар-птицi,
килима-лiтака, чобiт-скороходiв i, головне, скатерки-самобранки. Чи варто
згадувати, що в музеу негайно скасували буфет i склали щiльний графiк
огляду експонатiв з пташиного польоту, нiчних екскурсiй з чарiвним пером
жар-птицi i швидкiсних пробiгiв по музею у чоботах-скороходах? Та за такi
скарби я на ухньому мiсцi вiддав би десять гармат!
Того ж дня я набив коробку мiлiметровим жаростiйким дротом, наче це
була не спортивна, а вантажна ракета, i заклав коробку в гармату.
Азимут теж не пiдвiв: координати з упередженням на тиждень вирахував
учасно. Запрограмували гармату на певний квадрат зоряного неба й увечерi
стартували. Мить - i ми вже на мiсцi. Вiд такоу несподiваноу змiни навiть
моторошно стало. Щойно навколо була рiдна тепла земля, аж гульк - уже
космiчна холоднеча. Наче хто тобi за комiр сипонув сухого колючого снiгу.
Ну, хоч ми й випередили свiтло, але роботи ще було до бiса. Рiч у тому,
що ми анiчогiсiнько не бачили. Воно й зрозумiло, адже свiтлова мозаука за
час свосу подорожi розпорошилася на десятки квадратних свiтлових мiсяцiв,
а нам треба було змонтувати уу на якiйсь сотнi квадратних метрiв.
Отут i знадобився жаростiйкий дрiт. Один кiнець його ми втопили у
киплячi надра понадновоу зiрки, а другий приклепали до закоцюблого вiд
холоду понадстарого карлика. Рiзниця температур створила бiля коробки таке
надпотужне силове поле, що всi тутешнi свiтила почали обертатися навколо
нас, а промiння потягло, як магнiтом. Це було незабутнс видовище, справжня
святкова карусель!
Але не буду брехати, спочатку нам дуже не пощастило - ми ввiмкнулися не
за адресою. Воно у всiляких там книжечках усе добре виходить, а насправдi
ой скiльки доводиться морочитися!
Ми ввiмкнулися просто в розпал абордажного бою мiж пiратським i
крамарським суднами. Знасте, трiпотить Веселий Роджер - бiлий череп iз
кiстками на чорному клаптi, виблискують рапiри, шпаги, алебарди, абордажнi
сокири, слiпить очi зловiсна морзянка пострiлiв з мушкетiв i пiстолiв,