"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

свищуть кулi, невблаганнi пiрати стрибають з реу на рею...
А серед цiсу веремiу сидить папуга i ще пiд'юджус морських розбишак
бридким голосом :
- Пiастри!.. Пiастри!..
Ну i вигляд пiрати мали, я вам скажуу У кожного одне око перев'язане
чорною стрiчкою, у вухах пiвмiсяцем сяють величезнi сережки, пики
неголенi, як у ужакiв, у зубах вони тримають гострi кинджали, а у
волохатих руках - багатоствольнi пiстолети...
Азимутовi тодi не повезло. Вiн беззбройний опинився в епiцентрi бiйки i
тiльки ухилявся вiд небезпечних ударiв. А потiм не втерпiв i майстерним
хуком звалив з нiг якогось напiвголого здоровила. Я йому потiм докоряв за
безпiдставне втручання в iсторичний процес.
Нарештi битва вщухла. Капiтан пiратiв, такий оперетковий тип у
коротенькому золотому жупанi на голому тiлi, запропонував полоненим
вибирати: або на рею - сушитися на сонечку, або переквалiфiкуватися на
пiратiв.
Друга умова чомусь усiм здалася спокусливiшою.
Новоспеченi пiрати обнялися з бувальцями, побраталися i разом кинулися
вiдчайдушне штурмувати натоптанi начинням трюми. Чого тiльки там не було!
Схiдцями котили просмоленi кухви з золотом, весело несли пiд пахвою темнi
барильця з ромом, одягали на шию намиста з перлин i бананiв, а бойовi
трофеу несли за плечима, мов в'язанки дров...
А потiм, коли з пограбованого судна повитягали навiть цвяхи ( вони тодi
цiнувалися), вдарили по ньому бортовим залпом i пустили на дно.
Тодi почали дiлити здобич i святкувати перемогу.
Одверто скажу, таких вiдчайдушних пияк я нiколи не бачив! Якби зiбрати
отой ром, що вони вижлуктили, було б штучне мореу А тодi всi попадали, де
хто стояв, i поснули. Один пiрат не встиг навiть люльки витрусити за борт.
Ну, ясно, жаринка за жаринкою - i почалася пожежа.
Першому припекло п'яти капiтановi. Вiн прокинувся i хоробро кинувся у
вогонь. Та перед тим капiтан так набрався рому, що тепер вмить вибухнув. А
вiд детонацiу вибухнула порохова камера. Пiратський корабель розлетiвся на
друзки.
За хвилину в морi плавали лише уламки. А з усiсу залоги врятувалися
лише двос горлорiзiв, якi трималися за порожню бочку з-пiд рому. Один з
них ще пожалкував:
- Ех, якби вона повна була!..
Та хоч яка це була цiкава i повчальна передача, але ми мусили вимкнути
уу.
Цього разу ми не схибили.
О, яка це була врочиста мить! Великий учений гуляв по яблуневому
садочку i, як це личить генiю, про щось зосереджено мiркував.
I раптом упало яблуко.
Iсаак Ньютон зупинився, хвилинку задумливо постояв коло яблука i
нарештi пiдняв його.
Як зараз бачу великого Ньютона! Лiкоть лiвоу руки пiдпертий долонею
правоу, а яблуко таким чином лежить бiля його проникливих очей.
- Цiкаво, чому це яблука падають не вгору, а на землю? - спитав сам у
себе.
I тодi я не стримався. Звичайно, пiдказувати не годиться. Кожен ще у