"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

школi знайомиться з цiсю аксiомою. Але iнтереси людства для мене вище
етичних норм.
- Тому, що iснус закон всесвiтнього тяжiння! - схвильовано пiдказав я
Iсааку Ньютоновi.
Вiн здивовано пiдвiв очi i пильно глянув на мене. Вiн хотiв менi щось
сказати, можливо, подякувати за пiдказку, але тут сталося лихо. Дрiт десь
обiрвався, силове поле зникло, i простiр почав шматувати зiбранi з такими
труднощами iсторичнi подiу...
Я кинувся до пульта i рвонувся навздогiн, щоб почути вiдповiдь Iсаака
Ньютона. Але, самi розумiсте, у тому свiтловому хаосi ця спроба була
марна. Замiсть садочка, в якому гуляв знаменитий фiзик, я на своуй коробцi
вдерся на стародавнiй лондонський базар. I хоч я промайнув його за якусь
мiзерну частку секунди, однак встиг помiтити, що пiсля того, як яблуко
впало, цiни на яблука негайно пiдскочили...
От я i думаю: а що було б з людством, якби я на мить забарився
пiдказати? Ви можете менi вiдповiсти?
Капiтан Небреха замовк, чекаючи на мою вiдповiдь.
Та я, приголомшений усiма цими неймовiрними пригодами, тiльки й змiг
недоречно промимрити:
- А який зв'язок з Ньютоном мас ваша звичка палити перед грубкою?
Капiтан Небреха поблажливо осмiхнувся :
- Не забувайте, на борту коробки був мiй вiрний штурман Азимут. Варто
менi було дiстати люльку, як вiн починав натякати: "От i пiрати курили..."
Тодi, щоб не дратувати Азимута, я й зрихтував цю грубку i нишком палив. А
за довгi роки, поки ми поверталися, до чого тiльки не звикнеш! А у мосму
вiцi, самi розумiсте, звичка - друга натура.



5. ПРИГОДИ НА ПЛАНЕТI СТРИБУНЦIВ

На перший погляд, отi унiкальнi речi, що оточували капiтана Небреху,
могли зацiкавити хiба збирача брухту. Але я добре знав ухню справжню цiну
i з побожнiстю антиквара ставився до найменшоу порошинки. Бо ця порошинка
несподiвано могла виявитися одною-однiсiнькою релiквiсю якоусь незвичайноу
космiчноу пригоди.
От, наприклад, на стiнi камбуза, мiж банальними низками червоного
перцю, цибулi та часнику, висить непоказний вiхоть сухоу хлорели. Добра
хазяйка давно викинула б його на смiтник. А я завжди побожно дивився на цю
пожовклу i суху, як порох, хлорелу. Адже цей вiхоть - мiзерний залишок
тiсу iсторичноу хлорели, з запасом якоу капiтан Небреха на своуй коробцi
перетнув по дiагоналi усю нашу Галактику. Вiн тодi намагався практично
довести, що в космосi можна прожити на самiй хлорелi, i тому, крiм цього
калорiйного силосу, нiчого не взяв у свою небезпечну подорож. I кожен,
кому доводилося згодом гостювати у капiтана Небрехи, наочно переконувався,
що цей безприкладний за своум смiливим задумом та безмежною зухвалiстю
експеримент закiнчився блискучим трiумфом.
Або вiзьмемо iнший приклад. Якось удосвiта ми з капiтаном подалися в
море ловити рибу. Коли це капiтан нахилясться над бортом, i я бачу з
внутрiшнього боку вилоги його роби позеленiлий вiд часу значок заслуженого