"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

найдотепнiшi жарти популярних на всiх космiчних трасах гумористiв.
Подумати тiльки: ось на цьому старому столi, на якому парус наша кава, сам
капiтан Козир вирiзав ножем схему планетноу системи трьох Сонць i в кутку
вирахував орбiти. У музеу космiчних мандрiв давно зазiхали на цей столик i
спецiально тримали пишномовного фахiвця, аби той щодня приходив до
капiтана Небрехи канючити цю релiквiю. Та легше вмовити Пiзанську вежу
стати струнко, анiж Небреху поступитися хоч одним своум сувенiром.
Це були справдi скарби. З кожноу зоряноу експедицiу каштан Небреха
привозив один, а то й два сувенiри. Оцей справжнiй зуб справжнього дракона
привезено з Магеллановоу Хмари. У тубiльцiв сузiр'я Риб вiн на блискучу
бляшанку з-пiд консервiв вимiняв гачок, який сам шукас здобич. Ось чому у
капiтановому камбузi (сучаснi зорепрохiдцi люблять стародавнi термiни)
завжди шкварчить на сковородi свiжа риба. А в тому прозорому глеку лежить
непiдробний порох з Чумацького Шляху. Ого! Капiтан топив своу вуса у кухлi
пива в сузiр'у Рака i ганявся за двома зайцями в сузiр'у Гончих Псiв...
Та стiйте! Ви ще не знайомi з самим капiтаном! Ось вiн весь перед вами,
як колись казали, вiд бушприта до клотикiв, а точнiше - вiд кiнчикiв
хвацько закручених вусiв до старого рипучого протеза, що його Небреха
власноручно змайстрував з латунноу штанги пiсля катастрофи на кометi
Галлея. Голова його давно стала схожою на блискучу кулю, а засмагле пiд
193 Сонцями обличчя - на карту синоптика, але блакитнi очi досi виграють,
як новенькi гудзики. Ось зараз капiтан запалить люльку, i ви почусте
iсторiю, яку ще нiхто i нiколи не чув...
Але прошу хвильку уваги! Ще одне маленьке пояснення! Якщо твою думку,
мiй читачу, огорне чорна тiнь невiри, згорни цю книгу i бiльше нiколи
навiть не дивись в уу бiк. Запевняю тебе, капiтан Небреха - найправдивiша
людина у Всесвiтi. Такого правдолюба тобi не знайти, хоч шукай вiд
пiвострова Ямал i аж до Великого Воза.
- Якби я розгубився i забарився ще на хвилину, я, можливо, не зiбрав би
вiд Азимута навiть молекул, - задумливо мовив капiтан Небреха, зручно
вмощуючись у глибокому командорському крiслi, яке колись зняв iз розбитого
зорельота. Його протез лiг горизонтально i грiзно дивився на мене, як
цiвка важкого кулемета.
- Ви, мабуть, чули про так званий парадокс часу? - почав вiн свою
розповiдь. - Людина лiтас собi, лiтас, повертасться на Землю, а на рiднiй
планетi збiгли тисячолiття. Але чи гадали ви, що цей парадокс може
повернутися на всi 180 градусiв i закинути вас аж до мастодонтiв? А я мав
клопiт iз цим вертким парадоксом, сто комет i тисяча астероудiв йому у
боки! Мiж iншим, це я назвав його "час-перевертень". Якщо хочете мати
точнi подробицi, вiзьмiть 1375-й "б" том зоряноу енциклопедiу, сторiнка
812, двадцять четвертий рядок згори.
Ми з штурманом Азимутом поверталися на моуй коробцi з Мiсяця на Землю.
А щоб ви знали, мiй штурман був чоловiк статурний: не так, щоб
величенький, а метрiв зо два з гаком залюбки вмiщалося мiж його тiм'ям та
п'ятами. Сили вiн був нелюдськоу. На Мiсяцi пiднiмав мою коробку разом зi
мною однiсю рукою. Чубатий, вусатий, хлопець з таких, про яких кажуть
"скафандр наопашки". Та вiн i справдi до пуття нiколи не застiбався.
Уже поминули межу тяжiння мiж Мiсяцем i Землею, коли раптом:
торох-торох! Трусонуло так, що в мене й досi всi кiстки переплутанi. Свiт
менi став шкереберть, перед очi плавають зiрки, а я навiть не знаю, чи