"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

- рдине, що мене непокоуть: чи не подорожую я, сам того не вiдаючи, по
око спричиненого магiстра кожного десятирiччя? Якщо воно справдi так, то
лише за оцим маленьким сувенiром я торував космiчнi путiвцi 217 разiв? Ви
можете це збагнути?



8. ПЛАНЕТА, ЯКОт НЕМА

Я летiв до капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи як на крилах.
Власне, це й справдi були крила. Тiльки пiдводнi. Потужний двомоторний
катер з бiлими лампасами на бортах прудко рiзав кучерявi хвилi, залишаючи
за собою добре випрасувану смарагдову дорiжку.
Та ось примхливим мереживом вже розсипаються на прибережних скелях
прозорi хвилi. Вигулькнув з гущавини садочка верх латаноу-перелатаноу
коробки. Нарештi!
Для такоу тренованоу людини, як я, пiднятися вгору стрiмкою стежкою
(для зручностi вiдвiдувачiв капiтан Небреха видовбав на нiй сходинки,
кiлькiсть яких дорiвнювала квадратовi дюжини), пробiгти звивисту
стометрiвку чепурного садочка i одним стрибком подолати вiдстань вiд землi
до веранди було справою кiлькох хвилин.
Але, як не поспiшав, все ж встиг помiтити бiля пошарпаноу часом i
простором ракети капiтана новенький одномiсний вертолiт з жовтим тавром
МКМ у зеленому колi. Ясно, це на черговий сеанс умовляння прибув
пишномовний фахiвець з Музею космiчних мандрiв. У попереднiх нотатках я
побiжно згадував про цього невтомного мисливця за сувенiрами капiтана
Небрехи.
Цi сувенiри буквально спати не давали працiвникам музею. Воно й не
дивно, бо поки капiтан Небреха не поступиться своуми унiкумами, здобутими
у незабутнiх космiчних мандрах, колекцiу музею нiколи не будуть повними.
Я тихенько прочинив дверi вiтальнi, наперед смакуючи радiсний зойк
Небрехи, та мало сам не скрикнув вiд несподiванки. Й пiвпогляду було
досить, аби переконатися, що я поспiшав недаремно: капiтановi загрожувала
страхiтлива i неочiкувана небезпека.
Нинi я можу з певнiстю сказати, що коли б тодi на мосму мiсцi опинився
сам капiтан Небреха, вiн би з властивою йому об'сктивнiстю почав оцю
розповiдь так:
- Якби того чорного дня я запiзнився бодай на хвилину, у садибi не
залишилося б жодного сувенiра, i менi зараз нi про що було б вам
оповiдати...
Атож!
Тiльки-но я зазирнув у кiмнату, як щасливу посмiшку на мосму обличчi
заступила гнiвна гримаса. Я добре пам'ятаю цю iстотну деталь, бо саме
напроти входу стояло дзеркало.
Та й хто залишивсь би байдужим, коли б побачив, як у вiтальнi
метушиться розчервонiлий вiд надмiрного збудження мисливець за сувенiрами
i гарячкове напихас величезну торбу безцiнними космiчними релiквiями
мiжзоряного вовка?
А сам капiтан Небреха верхи сидить на драбинцi, гостра верхiвка якоу,
мов пiдкорений гiрський пiк, випинасться з густоу тютюновоу хмари, i