"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

безпорадно спостерiгав це свавiлля. I, головне, капiтан навiть слова не
може сказати безсоромному злодiсвi або покликати на помiч, бо з рота у
нього вiялом стирчать довжелезнi цвяхи, а в лiвому кутку ще мiцно
затиснута незмiнна люлька. Дим з неу валус, як з дiючого вулкана. До того
ж i руки Небрехи не вiльнi, бо в однiй вiн тримас важкенький молоток, а в
другiй садову лопату.
А схвильований такою рiдкiсною нагодою початкуючий злодiй, як хорт,
нишпорить по всiх закутках i ще мас нахабство запитувати:
- О вельмищедрий капiтане, чи дозволите ви менi присднати до музейноу
колекцiу ще оцей справжнiй зуб справжнього дракона? Здасться, ви привезли
його аж iз Магеллановоу Хмари?
У вiдповiдь бравий капiтан тiльки понуро заскреготав зубами i цвяхами.
- Щиро дякую! - по-театральному вклонився Небресi музейний домушник. -
Я думаю, мiй любий капiтане, що ви не будете заперечувати, якщо я присднаю
до колекцiу також вiдомий вам глечик з курявою Чумацького Шляху?
Капiтан аж застогнав крiзь цвяхи вiд безсилоу лютi.
- А "Цiкава арифметика" з Кiбери? Хiба можна забути про неу? Хiба ж
буде повною наша колекцiя без цiсу поцупленоу у роботiв релiквiу?
Звичайно, капiтан тiльки й мiг, що з обуренням пихкати свосю прокуреною
люлькою. А пiдступний експропрiатор зухвало вважав це вимушене мовчання за
незаперечний знак згоди.
Та мушу визнати, що з сувенiрами вiн поводився дуже обережно. Перед тим
як вкинути якусь рiч у ненажерливу пащеку торби, вiн дбайливо, наче мати
дитину, сповивав уу м'якою хлорелою. Одразу було видно, що грабус не
темний, неосвiчений варвар, а закоханий у свос дiло ерудит. Саме за цю
благородну вiдданiсть iнтересам науки капiтан Небреха згодом вибачив йому.
Тим часом ерудований злодiй закинув натоптану торбу за плечi i чкурнув
до дверей. Бачили б ви, як вiн остовпiв, коли зненацька тицьнувся носом у
мою грiзну постать! Очевидно, в той трагiчний для Музею космiчних мандрiв
момент я видався йому живим уособленням морального кодексу.
- Умiв красти, умiй i очима лупать! - суворо насварився я на нього
пальцем i повчально докинув: - Лiпше усти хлорелу i пасту, та чужi
сувенiри не красти!
Поки я сповiдав науковця, капiтан Небреха влучним ударом загнав у стiну
останнього цвяха, надiйними морськими вузлами прив'язав до лопати строкату
стрiчку i врочисто повiсив цей непоказний садовий iнструмент на стiну.
Вiдтак спустився з надхмарних висот, кинув на свою роботу оцiнюючий
критичний погляд i, вельми задоволений, весело замугикав собi пiд нiс
командорський марш.
Мене оця незрозумiла примха капiтана вразила, як колись його звичка
палити перед грубкою. Спiйманий на гарячому фахiвець теж роззявив рота.
Так! Якби Небреха оздобив вiтальню важким намистом якiрних ланцюгiв,
зубастими щелепами тигровоу акули або хай навiть потворною мумiсю бридкого
восьминога, я i бровою не повiв би. Але на виднотi почепити звичайнiсiньку
лопату! Та ще серед космiчних скарбiв, яким цiни немас! I хоч би новеньку,
а то бувалу в бувальцях...
- Капiтане, - з подивом запитав я, - навiщо ви повiсили таку сумнiвну
прикрасу?
Капiтан Небреха неквапливо вибив на тверду, як копито, долоню попiл з
люльки i лише тодi загадково вiдповiв: