"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

небрехiвський смiтник й досi лежав би мертвим вантажем! Адже надприродна
скромнiсть мого космiчного колеги не дозволила б йому прохопитися й словом
про свою колекцiю. Але в той же час Небреха не лишить нерозв'язаним жодне
запитання, якщо воно розумно поставлене. А ви, мiй вчений друже, у цiй
галузi вiдзначилися виИятковими здiбностями!
Атож, капiтан Козир - то вам не конкуренти з iнституту галактологiу,
якi над усе полюбляють вiдшуковувати в моух працях самi недолiки.
- Ви спромоглися яскраво змалювати романтичнi, але й сповненi
несподiванок i небезпек шляхи до зiрок! - ревiв мiй консультант, аж хатина
здригалася, мов пiд час нiколи не бувалого у Кисвi землетрусу. - Пер
аспера ад астра! [per aspera ad astra (лат.) - крiзь терни до зiрок] Але,
вибачте на словi, у ваших працях наявний елемент випадковостi.
От i масш! А я тiшився...
- Я не вбачаю у ваших розвiдках системи! Не вiдчуваю в них свiдомого
наукового пошукуi Побачили грудку землi - пишете про грудку землi,
побачили вiник з хлорели - то й шкварите про цю утильсировину... А слiд
було б почати з головного! З найдивнiшого!
- Цебто з чого? - спантеличено пробелькотiв я.
Отут уславлений капiтан Козир нахилився до мене i, мов змовник, мало не
прошепотiв (чим мене, власне, й найбiльше вразив):
- Про секрет довголiття нестарiючого капiтана Небрехи... Оце i с
тасмниця номер один!
- Чому? - тупо запитав я, не годний хоч щось второпати.
- А тому! Я знайомий з капiтаном не одне столiття умовного бортового
часу, знаю, що кажу! Капiтан успiшно торував мiжзорянi путiвцi ще тодi,
коли я безвусим юнаком про це тiльки мрiяв. I що ж? Нинi ми виглядасмо, як
однолiтки, а дехто всерйоз вважас, що я старiший за Небреху! Це факт, а не
фантазiя: який Небреха був колись, такий вiн i понинi! Ось де ховасться
його найбiльша тасмниця! А ви собi оповiдасте про роботiв та про
стрибунцiв...
Отак капiтан Козир окреслив величезну i, треба визнати, ганебну
прогалину в моух творчих розробках. Але з якою товариською делiкатнiстю
розкрив вiн менi очi, скерував на магiстральний науковий пошук!
Я схвилювався, мов гончак, що зачув дичину, i рiшуче потягнувся до
свого капелюха.
- Куди це ви? - пiдвiвся й хазяун.
- До каси попереднього продажу квиткiв, - вiдрапортував я з металевими
iнтонацiями робота Малюка. - Завтра ж вилiтаю на пiвдень.
- Оце так одразу! Та ще з порожнiми руками? Гей, Малюче! Ану приготуй у
путь нашому юному друговi бутерброди з хлорели i пасти! Та не забудь
натоптати космiчним харчем торбину для славного капiтана Небрехи! Ад
вальорем! [ad valorem (лат.) - вiдповiдно до цiни, тобто, гiдно особи]


Щиро кажучи, коли я прибув до садиби капiтана далекого мiжзоряного
плавання Небрехи, у мене в головi вже надiйно запанувала якась суцiльна
мiшанина з диких i суперечливих думок. Жах! Де тут за таких несприятливих
умов, коли в головi сумбур замiсть злагоди, мрiяти про плiдну наукову
роботу? Адже загальновiдомо, що добре праця йде тодi, коли думка - одна за
всi, а всi за одну!