"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

А розбурхала мене так загадкова, але слушна пiдказка капiтана Козира.
Коли i як мiг помолодшати капiтан Небреха? Яким чином вiн спромiгся
повернути уже прожитi роки, що виглядас на ровесника капiтана Козира?
Може, вiн теж втрапив у згубнi обiйми протилежного часу, як ото сталося з
його вiрним штурманом? Та нi. Бо нинi капiтан Небреха не палив би оце
передi мною свою традицiйну люльку, а разом з Азимутом навчався б
уму-розуму у школi для обдарованих дiтей. Чи, можливо, мiжзоряний вовк
свого часу таки спокусився та й продегустував елiксир молодостi з
кошмарного келиха магiстра Кiмiхли? Але й це припущення видасться
безпiдставним. Якби Небреха спокусився на оте пекельне вариво, вiн би нинi
не вiдав про добрий шмат з власноу бiографiу. Хiба ж за таких обставин
щось важить метрична довiдка з бюро записiв актiв громадянського стану?
Адже Небреха вiдвiдав Землю, коли ще й людства на нiй не булоу Отакоу!
А вiн сидить собi у командорському крiслi, розважливо посмоктус
люлечку, нiби це не вiн шугав у просторi, а хтось iнший, старiший навiть
за найпрадавнiшу сгипетську мумiю...
Сонце, мов яскраво-червоний мiдний гонг, зависло над шовковою гладiнню
розiмлiлого моря. Денна спека поволi розчинялася у дзвiнкому, як бурульки,
гiрському повiтрi, що спускалося зеленими схилами з одвiчно бiлих кряжiв..
Природа нiби тамувала подих, готуючись до одвiчно вражаючого видовиська,
коли сонячнi променi звiльнять небо по всьому виднокраю i вiдчиниться
велетенський iлюмiнатор в чорну красу зоряного безмежжя. Чи знали б ми
щось про Всесвiт, про незбагненне далекi свiти, якби Земля оберталася в
системi двох або й трьох Сонць i нiч нiколи б не огортала планету, чаруючи
i хвилюючи своуми небесними принадами i тасмницями? Чи породила б
Земля-матiнка за умов нескiнченного, невмирущого дня Птолемея, Джордано
Бруно, Галiлео Галiлея, Iсаака Ньютона та Альберта Ейнштейна? Ми любимо
свiтлий, сонячний день - час працi й творiння, але ми любимо i тасмничi
чари ночi - час мрiй, кохання i роздумiв. Що ж бiльше важить - день чи
нiч? Не знаю. Але без зоряних ночей не було б зоряних буднiв. Сонце дало
землi Життя, нiч - Думку... Ось уже над обрiсм блакитною перлиною
засвiтилася Венера. Ще трохи, i в допитливi очi людей знову бентежно
втупляться срiбнi, незворушнi очi галактик...
Та годi фiлософствувати. Час братися i до дiла. Зрештою, я примандрував
аж на Чорноморське узбережжя не для того, аби поДумки продиратися крiзь
дiалектичнi хащi. Але, скажу наперед, я й гадки тодi не мав, що моу
роздуми були тодi цiлком слушнi, бо ух продовжив свосю химерною оповiддю
капiтан Небреха...
- Капiтане, - хитро закинув я гачок, рiшуче беручись до справи, -
заприсягаюся усiма знаками Зодiака, що ви - таки дивовижна людина.
Небреха пильно глипнув на мене крiзь випадкове вiконце у хмарах
оточуючого його тютюнового диму, але нiчим не заперечив мого, слiд
визнати, вельми зухвалого, хоч i цiлком справедливого, твердження.
- Коли дивишся на вас, - виспiвував я свосу, - мимоволi спадас на
думку, що ви не старiсте, як i сам Всесвiт. Он капiтан Козир каже, що ви
торували мiжзорянi путiвцi ще тодi, коли вiн безвусим юнаком про це тiльки
мрiяв, а нинi виглядасте на його однолiтка. Бiльше того: дехто вважас, що
капiтан Козир старiший за вас!
Я передихнув, щоб запитати про головне:
- Певно, ви, капiтане, на якихось свiтах заволодiли секретом