"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

пошкандибав до повоза, щоб як слiд обстежити його.
Скажу одверто, машини такоу оригiнальноу конструкцiу я в життi свосму
ще нiколи не бачив.
От хоча б пульт керування - це самi годинники, достоту вiтрина
годинниковоу майстернi. Були тут i найточнiшi хронометри, i побутовi
будильники, i капiтальний годинник свiту, i спортивнi секундомiри, i
звичайнi ходики (вони менi нагадали пульт мосу коробки), i стародавнi
пiщанi дзигарi, якi щохвилини автоматично переверталися,., Але як я одразу
не збагнув, що це була машина часу, я й досi не втямлю! Тiльки й додумався
звiрити свiй наручний годинник з атомним хронометром. А проте ще
стародавнi науковi фантасти пророкували появу такоу машини.
Коли бачу, на сидiння кинуто розкiшну тигрову шкуру, в зубах тигра
стримить якийсь папiрець.
Анi секунди не вагаючись, я вихопив папiрець з пащеки хижака. Це була
записка, я пробiг уу очима з астрономiчною швидкiстю. Вона запала у мою
пам'ять на все життя:

"ЛЮБИЙ КАПIТАНЕ: ВIТАЮ ВАС IЗ СВIТЛОГО МАЙБУТТЯ!
СЬОГОДНI УРОЧИСТЕ ВIДКРИТТЯ МЕМОРIАЛЬНОГО МУЗЕЮ НЕЗАБУТНЬОГО
ЗОРЕПЛАВЦЯ, СЛАВНОГО КАПIТАНА НЕБРЕХИ; ЗАПРОШУрМО ВАС НА ВСЕНАРОДНЕ СВЯТО!
МАШИНУ ЧАСУ ЗАПРОГРАМОВАНО НА ЗВОРОТНУ ПУТЬ. СIДАЙТЕ I ВИРУШАЙТЕ. ДО
СКОРОт ЗУСТРIЧI!
Ваш Азимут,
директор музею капiтана Небрехи".

Що ви на це скажете? Молодець Азимутi От що таке - закiнчити школу для
обдарованих дiтей!
Не вагаючись, я стрибнув у машину часу. Тiсу ж митi вона вирушила у
свою чудесну подорож крiзь днi, тижнi, мiсяцi i роки.
Коли одверто сказати, сам часопробiг був не дуже цiкавий. Усе навколо
потьмарилося, геть нiчого не видно - нiби машина часу занурилася в
суцiльний молочний туман.
А час спливас. А майбутнс наближасться. Ну, щоб не гаяти цiннi хвилини,
я почав складати вiтальну промову.
Я уявляв собi цю хвилюючу зустрiч. Святковий натовп, портрети i червонi
транспаранти, духовий оркестр, традицiйнi стрiчка i ножицi, висока
трибуна, об'сктиви телекамер... Хоч як я звик до врочистих зустрiчей, але
вони мене завжди хвилюють...
I раптом спостерiг, що в мене почали пропадати речi. Перша розтанула з
димом моя люлька. Потiм випарувався протез. А тодi одне за одним позникали
гудзики, черевик, сорочка, штани, сдина шкарпетка... Словом, за кiлька
хвилин на мосму тiлi неможливо було знайти анi нитки - все зникло в часi!
Я вжахано думав про зустрiч з майбутнiм поколiнням. Що про мене скажуть
люди, коли побачать у такому, лише для лазнi, вбраннi? Яка ганьба!
Та я недовго журився. Спокiйно обдумав свос скрутне становище i
заходився шукати порятунку. I де, ви думасте, я знайшов його? Не повiрите,
але я буквально сидiв на ньому! Мосю рятiвницею була тигрова шкура. Я
кинув уу собi на плечi i ще пiдперезався довгим смугастим хвостом. Вийшов
цiлком пристойний костюм.
Одверто кажучи, не хочеться менi розповiдати про саму зустрiч. Але й