"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

мовчати не можна, бо це скидатиметься на злочинне фальшування фактiв.
Зустрiч була справдi незвичайна. Тiлькино машина часу зупинилася, як
мене закидали квiтами. Квiтiв було так багато, що я просто тонув серед
пелюсткiв. Довелося викликати рятувальну команду. Поети читали вiршi i
поеми, оркестри грали симфонiу, ораторiу та кантати, об'сднанi хори
спiвали пiсень, i все, знасте, модними "космiчними" голосами. Менi мало не
позакладало, але я терпiв. Що вдiсш, концерт майстрiв мистецтв цiлком i
повнiстю був присвячений одному менi.
А потiм перерiзали стрiчку i зайшли до музею.
Хочете вiрте, хочете не вiрте, а я наче прийшов до себе додому. Тут
були зiбранi усi моу сувенiри! На стендах я побачив i справжнiй зуб
справжнього дракона, i куряву з Чумацького Шляху, i оберемок хлорели, i
грудку землi, i "Цiкаву арифметику", i значок заслуженого тренера...
Знайшов я також свою люльку, протез та одяг. То ось куди вони позникали
пiд час подорожi! З дозволу адмiнiстрацiу музею я негайно переодягнувся у
свiй звичайний костюм.
А що Азимут виробляв! Вiн просто-таки носив мене на руках, не вiдходив
анi на крок i на кожному кроцi зi мною фотографувався. А скiльки
автографiв я тодi залишив! I все, мiж iншим, на палiтурках ваших книжок
про мене...
Капiтан Небреха замовк i замрiяно втупився у куток кiмнати. Я його
розумiв: вiн бачив картини, якi нiхто не бачив, i чув цiсу митi голоси,
якi нiхто нiколи не чув.
- А звiдки ж узялася бiльярдна куля i дисертацiу небрехознавцiв?
- Ет! - схаменувся капiтан i негайно вийшов на орбiту початковоу
розповiдi. - Справдi, звiдки взялася куля? Це питання турбувало всiх
небрехознавцiв!
Увечерi того ж дня мене запросили на урочисте наукове засiдання. Там
зiбралися усi вченi кити небрехознавства, i там я вперше почув про цю
злощасну бiльярдну кулю.
Виявлясться, вона була iсторичною загадкою! Нiхто не знав, як, коли i
чому з'явилася серед моух сувенiрiв. Iсторiю будьякого сувенiра вченi мужi
знали назубок, а от куля "ум була не по зубах. I тому кожен науковець
висував свою гiпотезу про походження цього сувенiра i запекло обстоював
уу.
Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота
бiльярдна куля! У мене уу нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й
теревенили про неу. Ну, я не хотiв ух розчаровувати, бо наука одразу
втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче
бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.
Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства
з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем - Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на
нього дивився як на свосрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть,
тому, що вiн просто ув мене очима.
Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:
- Не крийтеся вiд мене, капiтане!
- Та я й не криюся, - заспокоював його я.
- Ви бували на планетi Луза?
Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :
- Атож, - кажу, - бував.