"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

вступати у будь-який контакт з навколишнiм оточенням.
У нас, на Землi, iснування такого феноменального, чистоу води,
iдеалiста було б неможливе, бо йому, бiдоласi, таки доводилося б вступати
у контакт. Хоча б для того, щоб наустися. А так вiн спокiйно паразитував
за рахунок фiзiологiчних зусиль братньоу голови, яка насправдi була
божевiльним духом у скафандрi.
Я вже зовсiм було занепав духом i втратив усякi надiу, коли
познайомився з мiсцевим корифесм ППП (вiн був не просто Педагогом, а ще й
Професором, звеличеним обов'язками Проректора найбiльшого унiверситету).
Це було виняткове наукове свiтило, бо природний антагонiзм його
поголiв'я базувався не на iнтелектуальному грунтi протилежних гiпотетичних
марень, а на елементарних морально-побутових збоченнях. Рiч у тiм, що його
братня голова ППП (у вимовi аборигенiв це звучдло як П'яндига, Паливода i
Плутяга) була ерудитом лише в однiй, але надто широкiй галузi - де, коли,
з ким i пiд що випити.
Отож, коли професор був порiвняно тверезий, з ним цiлком можна було
порозумiтися. На жаль, це траплялося не часто. До того ж йому перiодично
доводилося лiкуватися вiд суто алкогольних захворювань.
Щоб ви мали повне уявлення про те, з якими труднощами я збирав потрiбнi
менi вiдомостi, наведу одну типову бесiду. До того ж зважте, що аби не
принизити неувагою жодного з iнтелектуалiв, менi одночасно доводилося
вести складнi розмови на академiчному рiвнi i хилити чарки на рiвнi
пропащого гультяя.
Наприклад, якось увечерi ми торкнулися проблеми часу як однiсу з
основних форм iснування матерiу. Професор почав з яскравого прикладу, який
наочно демонстрував вiдноснiсть наших убогих мiрил як часу, так i матерiу.
- Згадаймо старовинну притчу, - iз святим вогнем фанатика вiд науки в
очах почав професор. - Скупий питався у бога: "Господи, великий i
всемогутнiй! Що для тебе мiльйон рокiв?" - "Одна мить", - вiдповiв бог. "А
мiльйон золотих?" - "Один грiш". - "То подаруй менi, бiдному, о господи,
отой грiш!" - "Добре! - зголосився бог. - Зачекай лишень одну мить..."
Професор необережно зробив ефектну паузу, якою негайно скористався
другий, непутящий ППП.
- Так вип'смо з цiсу нагоди одну краплю у морi! - з удаваною
врочистiстю проголосив вiн i рукою майстра одним ударом вибив денце у
добрячого барильця з палянкою.
I що ви думасте? Вже за якихось пiвгодини обидвi голови доходили
тотожного iнтелектуального рiвня i починали хвацько ревти пiсень.
Але, скажу я вам, загалом слухати цей свосрiдний дует було цiкаво.
Окраса науковоу думки, корифей i академiк ППП тоненько i жалiбно
виводив:
- По опеньки ходила...
А шибайголова ППП кричав з шинковою фамiльярнiстю:
- Цитьте!
- Козубеньку загубила, - з непiдробною щирiстю, iз сльозою журився
дiйсний член усiх вищих наукових закладiв.
- Цитьте! - правив свосу закоренiлий п'яндига i з повними келихами у
руках лiз цiлуватися на будершафт.
Професор пручався як мiг:
- Вiдчепися, препоганий, цiлуватись незугарний. Ох, ох, ох, ох,