"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

мала намiр заробити на вiдсотках другий мiльйон...
Ну, суд та дiло. На засiданнях, зрозумiло, вiдбувасться традицiйна
дискусiя. Адвокат доводить, що одна голова добре, але двi краще. А
прокурор обгрунтовус думку, що в даному випадку буде краще з однiсю.
Вирекли : вдiлити зухвалому грабiжниковi XXX персональний осиковий кiлок,
а сумлiнному охоронцевi законного порядку XXX десяту частку вiд
награбованого у банку, що становить пiвтора мiльйона готiвкою.
Як вiдомо, вiд зали суду вже недалеко й до площi страт. Прийшов день,
коли XXX повели червоною дорiжкою до лобного мiсця, вкритого червоними
штуками першосортного сукна. Все було червоне. I кат у червоному балахонi
i червоних каптурах, що спирався на грубезну червону сокиру. I кошик для
вiдтятих злочинних голiв. I осиковi кiлки, на яких отi голови востаннс
шикуватимуть.
Кат звично потягнув приреченого до вiдполiрованоу шиями його
попередникiв плахи. Та на якусь мить завагався... Головибрати були такi
подiбнi, що... Якщо й переплутасш, все одно нiхто нiчого не помiтить...
До того ж цей бовдур - детектив XXX, жалiючи мене (як-не-як, а на двох
одне тiло), розчулено бовкнув:
- Не сумуй, брате... Ти довго не страждатимеш...
Це поклало край ваганням ката... Як i слiд було чекати, нiхто нiчого не
помiтив...
- Тисяча небесних шкаралупi - вжахнувсь я, прошиваючи очима юного, а
вже однобезголового таотяйина. - Виходить, ти... злодiй?..
- Так, капiтане... Звичайна судова помилка...
Невдовзi ми з Азимутом переконалися, що вiн справдi отой XXX, а не той
XXX: у мене без слiду зникла запальничка, а в штурмана сдина краватка.
Злодiя годi було й шукати. Адже за ним давно не пильнують невсипущi очi
детектива.
Втiм, не це було найжахливiше.



11. ДВI ГОЛОВИ ДОБРЕ, А ОДНА КРАЩЕ

Менi спало на думку: а що, коли цей свiт не такий вже й досконалий? А
що, коли двоголовi iстоти дожилися до повного безголiв'я, хоч це й
виглядас парадоксально? Адже якщо кожна голова аборигена веде свос
незалежне, суверенне життя, мас своу уподобання, своу схильностi i звички,
свiй самобутнiй характер i свiтогляд, тодi кожного таотянина чи таотянку
роздирають непримиреннi протирiччя.
Воiстину, за таких умов права рука не знас, що робить лiва.
Невдовзi я з прикрiстю переконався, що мав рацiю. З вченими планети
через отой антагонiзм голiв неможливо було нi про що домовитись. Бо на
кожне запитання я одержував одразу двi вiдповiдi, що заперечували одна
одну. А найстарiший академiк планети взагалi вiдмовився зi мною
розмовляти. Одна його голова, бачите, сповiдувала теологiчну теорiю, буцiм
людина с божевiльний дух, заточений у тiлесний гамiвний скафандр, i через
це сприймав мене як потворний фантом, створений його хворобливою уявою.
Друга його голова теж борсалася в iдеалiстичних уявленнях. Вона вважала
реальнiсть власним сном, лихим маренням, а тому вважала недоцiльним