"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

чергова наукова дискусiя. Кожен намагався висунути якусь власну
запаморочливу гiпотезу, яка б пояснила, звiдки беруться понадновi зiрки i
чому вони так швидко втрачають колiр. Гiпотез на науковiй нивi тодi до
того вродило, що по всiй Землi не вистачило, аби ух надрукувати,
перiодичних видань. Але слiд визнати, що ух взагалi можна було не
друкувати, бо всi вони були так само далекi вiд iстини, як я оце зараз вiд
своух шкiльних рокiв.
А спалах понадновоу зiрки, коли його спостерiгати мало не впритул, це,
скажу я вам, фесричне видовище з неповторною кольоровою гамою i свiтловими
ефектами ще доби первiсного хаосу. Як ви знасте, сонячний промiнь - це,
власне, спектр променiв рiзного зафарбування, кожен з яких мас свою
довжину. Отже, с променi коротшi, а с й довшi. Коли вони плинуть невпинно,
це непомiтно.
Але коли вони стартують одночасно, то мчать до фiнiшу наввипередки.
I от уявiть собi чорне зоряне небо з чорним велетенським колом. I ось
коло починас ледь помiтно синiти... Невдовзi над вами спалахують синi,
блакитнi, фiолетевi, зеленi, помаранчевi i жовтi сонця... А небо мiниться
в усiх розмаутостях неймовiрних кольорових сполук.
Коли ми з Азимутом нарештi прибули на Землю, спалах свiтила Таотi вже
давно забувся.
Отож, коли я про нього заговорив, всi почали кривитися, нiби я ух
почастував кислицями:
- Та ми це давно знасмо! Нам той спалах ще сто двадцять сiм рокiв тому
набрид! Що за манери у цих невихованих навiгаторiв - повертатися бозна
через скiльки столiть i розповiдати давно вiдомi речi! I коли вже
заборонять отi осоружнi космiчнi мандри?
Я тiльки й спромiгся довести, що час вже списати на перетопку
механiчного МОПСа-ЗМ разом з його приятелем МЕРом-2>5.
З того часу я не звертаю на кабiнетних розумникiв жодноу уваги. Навiть
не дивлюся в ухнiй бiк. Хай собi патякають про недоцiльнiсть космiчних
подорожей. Я знаю свос. Я знаю, що як спалахне понаднова зiрка, треба
лаштуватися в дорогу. Хто-хто, а я вiдаю, що зiрка не спалахне без
технiчного втручання високорозвиненого iнтелектуала.
Подумати страшно, що сталося б, якби, замiсть мене, на планету
двоголових потрапив кабiнетний теоретик, далекий вiд космiчноу практики!
Без сумнiву, вiн безповоротно втратив би сдину голову...
Капiтан Небреха й не помiтив, як перейшов до теоретизувань.
- Капiтане, - делiкатно зупинив його я, - хай вас скривдили, але ж хiба
це пiдстава вiшати свiй власний портрет догори ногами?
- А чому б нi? - хитро примружився Небреха. - Адже в порожнистiй
планетi я фотографувався, стоячи на пiдлозi, яка насправдi була стелею!


Головний редактор журналу для юнацтва "Навколо Всесвiту" люто гортав
мiй пухкий рукопис.
- Навiщо вас, мiй надто здiбний колего, посилали?
Коли редактор отак нещадно громив когось, вiн завше переходив на
надзвичайно ввiчливе "ви".
У цi хвилини марно було б шукати чемнiшоу i вихованiшоу людини.
- Дозвольте, добродiю, потурбувати вас, певно, недоречним у данiй