"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

- А вам, думасте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи
iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б
за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах.
- Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у
обговорення свосу сумноу долi каштан Небреха. - Але твоу припущення
позбавленi здорового . глузду. Мене з моуми скромними знаннями визнали б
за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному
казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять.
Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашоу
цивiлiзацiу? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну
течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з
зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б
запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi.
- Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi
одиницi?
- Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав
вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те,
щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у
вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що
на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не
познайомити з тiсю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних
зiрок плин часу набагато уповiльнюсться. Секунди розтягуються на свiтловi
години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин
часу гальмусться швидкiстю ракет, а в другому його хапас за поли
надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми масмо певнi
невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на
полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк.
Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiу
"антиречовиною". Вiдтак вправно вийшов на фiнiшну пряму:
- Але повернiмося до початку розмови. Якщо врахувати, що бiографiя
людства налiчус якихось двадцять тисяч рокiв, а тектити були утворенi
шiсть мiльйонiв рокiв тому, то скажи менi, хто працював на атомних
двигунах? Космiчнi заблуди? Хибна думка! Якби це справдi було так, ми
знайшли б два чи три тектити, не бiльше, Адже тiльки навiжений гасатиме по
планетi на важкому зорельотi i марно витрачатиме ядерне пальне. Набагато
зручнiше дослiджувати невiдому планету на всюдиходах або вертольотах. Нi,
Азимуте, на атомних двигунах працювали нашi нещаснi попередники. А потiм,
коли невблаганний час почав поглинати ухнi науковi та технiчнi досягнення,
вони й шугонули на пошуки бiльш придатноу для суспiльного поступу планети.
Звичайно, якщо не барилися анi хвилини...
Всесвiт дивився на нас вогненними очима галактик. У чорнiй безоднi
вирували невидимi страхiтливi течiу. У спалахах мертвоу матерiу
народжувалися новi свiти. Безмежний простiр пронизували вiдчайдушнi зойки
радiогалактик, що, певно, потерпали на мiлинах часу.
- Капiтане, - стиха мовив я, - а може, час i с ота казкова жива вода,
тiльки ми ще не вмiсмо уу конденсувати?
Небреха зачудовано глянув на мене i побатькiвськи порадив:
- Лiзь краще, Азимуте, в гамак, бо ми розпатякасмося аж до спалаху
понадновоу зiрки. До того ж я давно вийшов з вiку, коли менi на нiч
розповiдали казки...