"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

- Мiй юний друже, - зупинив мене зореплавець, - ти подорожусш не з
теорiсю вiдносностi, а з мiжзоряним вовком, який на галактичних путiвцях
проковтнув не одну торбу космiчного пилу. От i слухай, що тобi говорить
старий капiтан...
Сталося найжахливiше - я необережно вiдкрив шлюзи капiтанового
красномовства. Ось зараз вiн витягне свою люльку, втрамбус у неу добрячу
пучку тютюну i почне верзти нечуванi речi.
Так i е!
Небреха верхи сiв на колодi, полiз обома руками у кишенi по люльку та
гаман.
- Авжеж, добрячий шмат ведмежатини одразу налагодив би мiж нами
товариськi стосунки, - мовив вiн, запалюючи люльку. - Ти тiльки уяви,
Азимуте, колоритну картину первiсного побуту. Стоуть гора висока, а пiд
горою рiчка. На майданi бiля входу до печерних квартир височить намет з
усiяноу гостряками шкури тиранозавра. Ця споруда тимчасова, бо намет
напинають на циклопiчнi ребра iклоносця лише вдень, а вночi ховаються в
печерах. Так от. Бiля намету весело трiщить багаття. Старий троглодiд, у
якого навiть волохата спина вже посивiла, сидить на вiдполiрованому
прадавнiми удцями черепi мамонта i спритно майструс кам'яну сокиру вагою у
пiвцентнера. А поряд з ним хазяйнус троглобаба, теж старенька. Вона вкидас
у кам'яний казан, повний джерельноу води, розпечену до червоного брукiвку,
щоб у такий спосiб зварити юшку з вiтамiнiзованих корiнцiв. Неподалiк, на
галявинi, троглодiти грають у скраклi, а за битки ум правлять пудовi
суглоби хижих ящерiв...
Капiтан по-змовницькому пiдморгнув менi i завершив свою дику
троглофантазiю незграбним жартом:
- I от, коли ти, Азимуте, з'явишся виголений, як поле пiсля жнив, серед
кудлатих волохачiв, тебе не вiзьмуть навiть у троглоприйми. Знавш, iз
санiтарних мiркувань, бо всi вважатимуть, що ти безнадiйно уражений якоюсь
невилiковною проказою.
Тим часом ми чорною блискавкою перетнули орбiту Марса. До Землi
лишалися лiченi хвилини льоту.
Слiд було готуватися до приземлення.
Нарештi капiтан Небреха знявся з колоди, насунув на свою загорiлу, як
бронза, голову кашкета i зарипiв на протезi до пульта управлiння.
Хоч як мене дратував його затрапезний вигляд, але спостерiгати, як вiн
фiлiгранне керус коробкою, було справжньою насолодою. Бачили б ви, як вiн
з натхненним чолом фортеп'янного вiртуоза вмостився серед численних
важелiв!
Одразу носовi дюзи заграли пронизливу увертюру до божественноу симфонiу
гальмування. Пiд акомпанемент запаморочливого вищання коробку понесло, як
музейний драндулет на химерних вибоях периферiйного битого шляху. Вiд
несподiваних поштовхiв ракету трусило так, що навiть я змушений був
вицокувати зубами якусь тривожну партiю.
А капiтановi хоч би що! Сидить собi i чутливо прислухасться до
принадних звукiв, торкаючись час вiд часу наужачених важелiв.
Ось пiд врочисте бухкання правобортного квартету ми мало не зачепили
цирк Платона, коли проскакували пiд самiсiньким Мiсяцем. Ось звуковi хвилi
пiднялися до переможних спалахiв, коли зореплавець впритул розстрiляв
небезпечний рiй небесних ядер, якi астрономи чомусь охрестили метеоритами.