"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.
Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша
коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт
впала мотузяна драбина.
Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все
з'ясусться!
Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з
коробки.
Аж раптом сталося диво дивне.
З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька,
геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.
Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.
Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а
капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.
Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини
миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями.
Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:
- 4пi-ер-квадрат!
I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!)
вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.
Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою
гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його,
вiдрекомендувався:
- Небреха!
А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.



9. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ

Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже
сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими
нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу
цивiлiзацiу.
Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку
безодню доiсторичного часу.
Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр
несподiванiй п'ятiрцi.
Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi
космiчного брата по розумуi
Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи,
оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому
журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч
би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.
Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i
Небреха.
Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один
одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом
не принизити себе в очах спiврозмовника.
ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич