"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

голос конструктора:
- Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?
- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.
- Та я не про те.
- А про що?
- Чи готовий ти до експерименту?
Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його
тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж
непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.
- Готовий! - кажу.
Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць
шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.
I раптом знову залунав напружений голос конструктора:
- Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi
згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i
сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та,
коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу
мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби
на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори
ногами.
Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив
очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:
- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло,
вийшов.
I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись,
вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.
Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це
звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був
штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i
голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже
АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на
оберемку хлорели.
Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.
- Ну, як ся масш?
Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу
i теж привiтно запитав:
- А ти як, чудове створiння?
Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос
дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло
кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.
- Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi.
- З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене.
Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:
- Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.
- Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут,
нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!
- Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо,
вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!