"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

- Самозванець! - заверещав вiн.
- Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим
покласти край цьому дикому непорозумiнню.
Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало
не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали,
пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через
стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.
Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи
бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно
намагаючись покласти один одного на лопатки.
Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно
сичав:
- Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!
Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його
уму-розуму :
- Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний
моднику, у цаповiй шкурi!
Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у
павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.
- Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами
прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?
- Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого
ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?
- Небрехо!
- 4пi-ер-квадрат!
Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу,
власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха
зосереджено шкрябав потилицю.
- Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба
було позначити Азимута хоча б хрестиком...
На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:
- Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф
затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух
переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi
аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.
Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не
може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну
бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву,
я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана
Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк
випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!
- Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. -
У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу
оговтасмо цього штучного виродка!
- Чекай-чекай! - розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо
позираючи на мене. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва
Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер
вiдрiзнити, жеребок кинути?
Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на
мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi