"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

карколомну експедицiю. Навiть менi не подзвонив!
- То ви знасте його? - вихопилось у мене.
- Ще б пак! Це один з найуславленiших мiжзоряних вовкiв, якi тiльки
ганялися за кометами! Гордiсть корпусу командорiв! Невже ви не чули про
нього?
- Анiчогiсiнько, - похнюпивсь я.
Вiд такого ганебного визнання аж у доброзичливого робота Малюка зеленi
лiхтарi раптом спалахнули зловiсним червоним кольором.
- Фобос i Деймос! [Фобос i Деймос - супутники Марса, у перекладi з
грецькоу - Страх i Жах] - скрикнув капiтан Козир. - Чого тiльки вас у
школi навчають? А тим часом, молодий чоловiче, комукому, а вам,
випускниковi, слiд було б знати, що не хтось iнший, а саме капiтан Небреха
у далекому сузiр'у Волосся Веронiки вiдкрив чудернацьку планету, яка
являла собою голову живоу iстоти!
Я понуро мовчав, мов нещасливий школяр на екзаменi, якому дiстався
бiлет з моторошним номером тринадцять.
От що значить - сачкувати з лекцiй на пляж...
На мос щастя, капiтан Козир захоплено поринув у спогади.
- Атож, це була повчальна, але дуже небезпечна подорожi Небреха тодi
трохи не наклав головою! Тiльки-но вiн почав гальмувати, садовлячи ракету
на нiс планети, як вона чхнула, i безпорадну коробку капiтана вiдкинуло,
наче комаху. Бачте, яке лихо - у планети на той час була нежить. Та
Небреха не з тих слабкодухих туристiв, якi одразу задкують перед
непоборними труднощами. Вiн таки дослiдив планету-голову i вивiдав усi уу
найпотасмнiшi думки.
- Яким чином? - насмiлився запитати я.
- А дуже просто, - врочисто прогримiв капiтан Козир. - Вiн влетiв
планетi в одне вухо, а вилетiв в iнше. На мiй погляд, це генiальний вхiд i
вихiд!
- Неймовiрно...
- Але факт! I вкарбуйте собi, юначе, славетний капiтан Небреха не
тiльки невтомний мiжгалактичний практик, а й один з найвидатнiших
теоретикiв. Це вiн, перший у Всесвiтi, висунув запаморочливу гiпотезу, вiд
якоу буквально голова йде обертом. Вiн дiйшов до твердих висновкiв, що
планетнi системи - це атоми, а галактики - молекули незбагненне великого
макросвiту. Бiльше того, вiн серйозно вважас, що безмежне скупчення зiрок
- це просто жарини у неймовiрно великiй люльцi. А щоб усiм довести цю
очевидну iстину, капiтан Небреха шляхом цiкавих дослiдiв вивчив прихованi
фiзичнi процеси у розжареному попелi власноу люльки i вивiв струнку та
непохитну математичну формулу. Не маю сумнiву, що нинi уу вивчали б у всiх
вищих учбових закладах, якби викладачi та студенти спроможнi були уу
запам'ятати.
Я тiльки знiяковiло клiпав очима. Робот Малюк осудливо позирав на мене.
- Формула Небрехи, - вiв далi капiтан Козир, - така довжелезна, що вiд
уу початку i до кiнця можна вiльно вмiстити морську милю з гаком. Словом,
поки дочитасш цей математичний ланцюг до кiнця, початок його у пам'ятi
неодмiнно заiржавiс. Ест модус iн ребус [est modus in rebus (лат.) - с
мiра у речах (Горацiй)]. Так от, молодий чоловiче, якщо капiтан Небреха
вiзьме вас на борт свосу коробки, однокурсники вам тiльки позаздрять.
Карпе дiсм! [carpe diem (лат.) - зривай день (Горацiй), тобто, не лови