"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

написом "не кантувати" i зображенням великоу чарки, у кутку стояв на
тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю
в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба.
Такоу унiкальноу речi нинi не побачиш, хiба що у музеу прадавнього побуту.
Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного
багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини.
Але самого хазяуна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася
якась химерна хмара.
- Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я.
I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло
рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в
зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову
модель якоусь привiтноу планети, оточеноу густою тютюновою атмосферою.
Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель
планети курцiв.
От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я
сподiвався, що капiтан запише мене у своу супутники без усякого конкурсу.
Тим часом це опудало остаточно випурхнуло з тютюновоу хмари i,
кульгаючи на протезi, зарипiло до мене з простягненою рукою. Мабуть,
нахаба вирiшив зi мною ще затоваришувати.
Але я тiльки насмiшкувато спостерiгав за його недоладним маневром.
- На однiй нозi вирiшили стрибати у космос? - уудливо запитав я. - Та
ви спiткнетесь у першому ж кабiнетi медичноу комiсiу.
Я з радiстю побачив, як сяюче обличчя мого конкурента одразу
спохмурнiло. Здорово! Отак двома словами збив з нього пиху!
А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i
крижаним тоном вiдрекомендувався:
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь?
Я закляк на мiсцi.
Сили небеснi, що я накоув! Отак з дурноу голови образив легендарного
капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероудом!
- З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи.
- Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю
екзамени на атестат космiчноу зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в
об'явi координатами...
- Пречудовоу - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiу, що
хтось завiтас до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою
об'яву! Якби вiн потрапив до моух лап...
- Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось
спокутувати свою мимовiльну провину.
Та краще б у цю мить я подавився другим астероудом, бо капiтан
презирливо застерiг мене:
- Бережiть своу щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi
стирчить? Чи не моя об'ява?
Я почервонiв, як пристаркувате свiтило.
Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною!
Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадус веселе
сонечко, а скорiше скидасться на наше свiтило пiд час повного затемнення.
- Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi крау
Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося.