"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

святенникам пiд час кожного з численних, вигаданих ними ж релiгiйних свят.
Це було середовище i недоторканний для римських законiв притулок
спадкосмних дармоудiв. Це була фортеця трутнiв з роду Левiя, яким Мойсей
надав довiчне й виключне право "слугувати боговi" i за цю "працю" ссати
пiт i кров трудящого люду, жорстоко - аж до смертного побиття камiнням -
караючи непокiрних. Нинi це "колiно" було розподiлено на двадцять чотири
"череди", в кожнiй з яких налiчувалось до п'яти тисяч святих нероб. А на
кожного спадкосмного левiта припадало ще по два-три служки з нижчих
кастових ступенiв. I вся ця сарана хоче жерти, i то - смачно, хоче ходити
в розкошах, хоче м'яко спати, хоче утримувати бiля себе якнайбiльше гарних
рабинь i наложниць.
Римлян вражало, що цiлий народ дав себе уярмити цим неробам з кадилами,
щоб його сили й достаток, його енергiю й наснагу пожадливо висотувала
плодюча зграя святих дармоудiв. Iмперський Рим вважав це становище, м'яко
кажучи, нерозумним. Вiн запровадив своу податки, якi дiяли по всiй
iмперiу, а храмову десятину вилучив з категорiу, що охоронясться законом.
Будь-якi пожертви iудейському боговi набули чинностi доброу волi. А щоб
вибити у схидни зуби, у верховного суду - Синедрiону - було вiдiбрано
право нй смертне покарання. У вiданнi святенникiв лишився тiльки розгляд
суто релiгiйних питань, в якi iмперська адмiнiстрацiя не втручалася.
Рабини злобилися, але сила була на боцi Риму...
...Iуда iз Карiота вислизнув з храму, коли зовсiм стемнiло. Бiля
пiднiжжя сходiв, що вели до Нижнього мiста, його зненацька оточили. З
переляку цей уже викiнчений запроданець мимовiльним порухом шарпнувся до
широкоу поясноу намотки. Веселий Герман негайно запустив туди свою
десницю. Вiн витяг шкiряний гаман, що присмно брязнув благородним металом.
- Запалiть смолоскипи! - наказав вiн.
Захиталося чадне червоне полум'я, пострiлюючи смоляними бризками.
Веселий Герман витрусив монети на долоню, старанно порахував ух i неквапом
зсипав назад у гаман.
- Ха, лише тридцять шекелiв, - розчаровано пробурмотiв вiн. - Ну й
скнари! Га? За голову ватага - лише тридцять срiбнякiв! Де це чувано? От
якби дали золотими денарiями...
Iуда розгублено клiпав. Веселий Герман простягнув йому гаман:
- Бери! Для нас це не грошi...
Iуда жадiбно схопив свою здобич i поспiхом сунув за пазуху.
- Слухай, - зичливо мовив Веселий Герман, - може, ти продаси його
вдруге?
- Кого? - пробелькотiв Iуда, який досi не оговтався вiд ляку. Його
крихiтнi оченята, перегородженi видатним носом, полохливо никали по
вояках.
- Нiби не знасш... Iсуса Назарея - ось кого! Нам же вiдомо, кого ти
щойно продав скупердяям з храму. А нас цей товарець теж цiкавить! Ну то
що, приятелю, залагодимо гендель, га?
Iуда завагався. Цей рудий здоровань - що вiн: пропонус всерйоз чи
кепкус? Його непокоуло навiть те, що йому повернули грошi. Щось повертати
- не належить до чеснот римських воякiв. Як i будь-яких iнших... А може, й
справдi?..
- Давай виказуй хутенько, - наполiг рудий. - Ми знасмо, кому його можна
вигiдно перепродати. Понтiй Пiлат за Назарея дасть золото...