"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

- Будуть! - запевнив Веселий Герман. - За цим я й прибув до тебе. На
судi все з'ясусться. Аби свiдчення були! Головний свiдок уже с - це твiй
дружок Iуда... Ти чого вовком позирасш?
- Як умiю, так i позираю...
- Ну, позирай - дозволяю, але слухай мене... Iуда твердо пообiцяв
привселюдно засвiдчити, що ваш Iсус казав, нiби вiн - посланець вiд самого
царя небесного, буцiм вiн - син божий...
- Та який там син божий! - скипiв Лазар. - Чого ви мене морочите? Хiба
я не знаю, чий вiн син? А й справдi не знаю: чи тесляра Иосифа, чи вашого
вояка Пантери...
- Пантери? Знаю такого! Вiн у нас зараз наглядач у в'язницi Преторiу.
Невже вiн батько Iсуса?
- Хтозна, рiзне кажуть... Але вiдомо: Пантера упадав за Марiсю. А та
пiшла пiд вiнець вагiтною. Iосиф до цього непричетний, бо його заледве
умовили. Та й не умовили, а батько Марiу грошi дав. За грошву i я б в
женихи подався, хоч би там з десяток Пантер потрудилося... А ви кажете -
син божий!..
- Та не я кажу. Це твiй дружок Iуда каже! Пiд присягою.
- А кому ця брехня пiд присягою потрiбна?
- Та цьому мерзот... тьху! Я точнiсiнько як ти хотiв сказати - добродiю
Кайафi! I ще Iуда засвiдчить, що Iсус замiрясться повалити владу цезаря...
- Нiхто в цю нiсенiтницю не повiрить!
- Уже повiрили - весь Синедрiон на чолi з Кайафою! До Пiлата Аннан
приходив i казав. Кому вигiдно, той завше повiрить... - I ти сам розумiсш,
що за бунт проти цезаря Голгофа забезпечена! На хрестi ваш Iсус
конатиме...
Лазар не мiг приховати лютi, з якою позирав на Iуду.
На його важких щелепах гуляли жовна.
- А ти ж бiдусш, Лазаре, - не вгавав рудий велет. - Ти ж вiд злиднiв
своух до труни живцем стрибнув! Аж тут - грошi дають. Поплескав язиком - i
вже масш! I виплат визначено - тридцять срiбних шеккелiв готiвкою. Iуда не
дасть менi збрехати - вiн уже за перший виказ тридцять срiбнякiв одержав.
Правильно я кажу. Iудо?
- Дали, - кисло промимрив той.
Хвацьке базiкання Веселого Германа було йому явно не до шмиги. Але щось
суперечити вiн не наважувався. Та й подумати: рано чи пiзно, а всi
дiзнаються. Все одно на судi доведеться свiдчити...
- То як, Лазаре, домовились?
- А що я можу сказати...
- Щось та скажеш.
- Та нiчого такого я не знаю...
- А я хiба про щось таке? Бачу я, ти своум свiдченням i сам цiни не
вiдасш. Але присягаюся, тебе слухатимуть з роззявленими ротами. Уяви сам:
труна, мандри до мерцiв, зухвала втеча з потойбiчного свiту, яка досi ще
нiкому не вдавалася!
Лазар понуро вивчав своу бруднi, босi ноги.
- Твос постання з мертвих, - неугавно виспiвував балакучий рудань, -
воiстину чудо з перчиком! А хто ж допомiг тобi обдурити потойбiчну варту?
Герой судового процесу - Iсус Назарей! Кажу тобi, Лазаре, таких кумедних
чудасiй не вигадував навiть мiй улюблений дотепник Менандр.