"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

"Ну от i все! - подумки зазначив Веселий Герман. - Мети досягнуто.
Однак таки довелося марудитись... Але тепер цей скнара Iуда всенький лiс
перерис, шукаючи скарб. I то - поспiхом! Щоб iншi не випередили... Час i в
зворотню путь. А шкода..."
- Марфо, - сказав уголос, - я чекатиму тебе в ррусалимi. Запитасш
Веселого Германа, будь-який легiонер мос помешкання покаже.
- А для чого? - лукаво запитала вона.
- Для суто наукових дослiджень...
- Це ж яких? - засмiялася вона.
- Порiвняльних...
- А не вiдмовишся потiм? Ти - на конi, а менi йти пiшки...
- I не сором тобi? - раптом вклинцювався в ухню розмову Лазар.
- А чого соромитись, коли замiж не беруть? - вiдмахнула його докiр
Марфа.
- Ну й розбестились сестрички! - розбурхався Лазар. - Що про нас люди
казатимуть? I чим я, нещасний, отаке богом прокляте життя заслугував?
- А ти помовч, живий трупе! - суворо гримнув на нього Веселий Герман. -
Що уй з тобою, бовдуром? Тобi грошi пропонують, а ти пику вiдвертасш! Ач
який! Мав би розум, то й на посаг Марфi заробив: у Кайафи гаман тугенький.
А то справдi, хто ж вiзьме дiвку, яка й на пелюшки не мас? Але хай... Менi
- час! Збирайся, Iудо... Марфо, чи прийдеш?
- А ти чекатимеш?
- Ще б пак!
Минула лише доба, коли в скромнiй оселi Веселого Германа i справдi
з'явилася красуня з Вiфанiу. Рудань уу появi щиро зрадiв. Марфа помiтила
його неприховану радiсть i лукаво мовила:
- Чого зуби вискалив? Не подумай чогось такого...
- Та я вiд народження тупак! - гаряче запевнив уу рудань.
- Усi так кажуть! А я тобi не якась така... Просто чомусь припав до
серця. Оце й згадала про тебе, коли йшла мимо...
- З Вiфанiу мимо ррусалима? - вразився Герман. - Ото проходочка...
- А що такого? Ну пройшлася трохи... Але це нiчого не важить! Може,
Лазар ще заробить та на посаг дасть. А ти, звiсно, уже бозна-що подумав...
- Марфо, запевняю тебе, ти смiливо можеш вважати мене викiнченим
недоумком...
- Твос щастя, що в мене нiякого коханця нема. А то хiба я прийшла б до
тебе сама?
- А що, прийшла б з коханцем?
- Нi, з тобою неможливо розмовляти!
- Подекуди траплясться...
- А я прийшла зовсiм не для того... Просто лихо сталося з тим
чоловiком, що був з тобою у Лазаря. Я й прибiгла до тебе, думала - тобi
цiкаво...
- Стривай! З ким лихо?
- З Iудою...
- Уже? А що саме сталося?
- Узяв та й повiсився...
- На гiлляцi в Гефсиманському лiсi, - благодушно додав гiгант.
Марфа кинула на нього сторожкий погляд.
- А ти звiдки знасш?