"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

- Читаю в твосму люблячому серцi.
- А що ти в ньому ще вичитав?
- Що бiля самогубця знайшли лопату.
- Нi, ти скажи: звiдки знасш?
- Я знаю Iуду, - з ледь тамованою посмiшкою пояснив Герман. - Це був
дуже завбачливий чоловiк. Iдучи вiшатись, вiн неодмiнно мусив прихопити
лопату, щоб було чим копати могилу... Та чи не воскресне, як Лазар?
- Нi, цей вмер як слiд...
- Шкода, от i нема у Кайафи свiдка!..
- Люди кажуть, буцiм Iуда розкаявся, що продав Iсуса за тридцять
срiбнякiв...
- У чому вiн розкаявся? У тому, що продав, чи в тому, що мало взяв? -
уже й зовсiм тупо запитав велет з Рейну.
Аж тепер Марфа засмiялася.
- А ти справдi веселий, Германе, - пом'якшала вона i одразу додала: -
Нiби пiзно уже додому вертатися. Нiч на дворi...
- I браму зачинено! - довершив Герман.
- Тiльки не подумай, що я тобi якась така...
- А навiщо думати? Зараз дiзнасмося! - i Веселий Герман згрiб в обiйми
та не "якусь таку", а красуню Марфу, яку за уу вiком уже нiхто не купував
в жони. Двадцять рокiв - не дванадцять...
Нiч укрила ух оксамитною завiсою.



8. "РОЗIПНИ ЙОГО, РОЗIПНИ!"

Усе мiсто наче сказилося.
Перед прокуратурою щодня збирався чималий натовп, серед якого енергiйно
снували левiти з трибарвними пов'язками, i несамовито, в сотнi горлянок
волав:
- Смерть Назарею, смерть!
- Святотатця - на Голгофу!
- Грiшнику - по грiхах його!
- Пiлате, де суд твiй?
- Розiпни його, розiпни!
Таку неугавну послiдовнiсть можна було пояснити лише невщухаючою
намовою серед прочан, яких на свято пасхи збиралося в ррусалим тисячi й
тисячi. Що вони знали про Iсуса Назарея? Нiчого. Переважна бiльшiсть
навiть не чула про такого. Але вони слухали оповiдки левiтiв, як Назарей
напередоднi релiгiйного свята бешкетував у храмi i паплюжив Дiм божий.
Вони жахалися i злостивилися. А потiм сунули до прокуратури з ревом:
- Смерть Назарею, смерть!
- Пiлате, святотатця - на Голгофу!
- Розiпни його, розiпни!
Довелося бiля римських резиденцiй подвоути варту. Мiський гарнiзон
перебував у станi бойовоу тривоги.
Понтiй Пiлат усiляко затягував справу Назарея, чекаючи повернення Луцiя
Галла з вiйськовою пiдмогою. Та чи дочекасться? Сумнiв дедалi дужче
огортав прокуратора. Вiн уявляв собi повiльнi щелепи ненажери Вiтеллiя.