"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

Проконсул кожну справу вирiшус так, наче перемелюс кiстку в рiденьку
кашицю.
Однак останнього дня пасхи Понтiй Пiлат конче мусив сказати зi сходiв
Преторiу свос "так" або "нi". Власне, i вибору у нього не було:
знавiснiлий натовп сприйме тiльки каральне "так", що прирiкас на страту.
Iнакше - бунт, сум'яття, заворушення. Аннан натякав досить прозоро:
принцепс Тiберiй не любить заворушень в провiнцiях. I чого варта кров
однiсу людини, коли нею можна вмить згасити пожежу? Якщо вiн скаже "нi", у
Римi його не зрозумiють. А справа впирасться в злочини храму, а не в долю
якогось там Назарея. Iсус - тiльки небезпечний для святенникiв свiдок. I
тому храм борониться вiдчайдушне.
А як поставиться до нього Клавдiя? Адже Пiлат ще нiколи не рушив свого
твердого, мов криця, слова. Вiн страшився, що у Клавдiу народиться
презирлива нехiть до нього...
Несподiвано добру пораду дав спритний проноза Веселий Герман. Вiн
сказав:
- На свята до ррусалима прибув тетрарх Галiлеу, васальний цар Iрод
Антипа.
- Знаю, - стримано озвався Пiлат.
- Саме перед вашим прибуттям до Iудеу цар скарав на смерть мiсцевого
"пророка" Iоанна за прiзвиськом Хреститель.
- То й що?
- Цей вiщун Iоанн - двоюрiдний брат нашого Назарея. За вiком - старший.
- Цiкаво, - мовив Пiлат. - За що його страчено?
- За нице втручання в родинне життя царя.
- Неймовiрно! - здивувався Пiлат. Ця крауна позбавлених логiки безумств
весь час вражала його все новими дивовижами, якi вiн, живучи в Римi, не
мiг би уявити навiть у фантасмагоричному мареннi. - Оповiдай!
- Справа ця почалася з того, що молодший брат царя Фiлiпп пiдшукав собi
у жони дивну красуню Iродiаду. Однак сталося так, що Iрод та Iродiада
покохали одне одного. Брати розв'язали цей iнтимний трикутник полюбовно -
Фiлiпп вiддав холодну до нього Iродiаду старшому братовi, а той повiнчав
уу царським вiнцем.
- До чого ж тут Iоанн?
- Ось тут вiн i з'явився. Ледве справа мирно уладналася, як з пустелi,
де вiн "вбивав плоть", приперся Iоанн. У геть зотлiлiй одежинi, смердючий
вiд багаторiчного бруду - iстинно святий подвижник. Чи йому в пустелi
сонце голову напекло i мозок висушило, чи вiн сараною та ящiрками
отруувся, а тiльки цей засмердiлий вiдлюдник нiчого кращого не придумав,
як звинуватити царя в розпустi i порушеннi "законiв божих". Та ще цей
всохлий заброда з пустелi каламутив воду, вимагаючи, щоб Iрод вiддав свою
царицю назад нелюбому Фiлiпповi.
- Неймовiрно! - знову пробурмотiв Пiлат.
Ця iсторiя нiяк не вкладалася в його свiдомiсть, бо перечила усьому
трибу життя в Римi, де жiнка у побутi мала рiвний з чоловiком правовий
статус. Як чоловiк мiг покинути свою дружину, так i жiнка мала право
покохати iншого i пов'язати власну долю з обранцем серця. Жiнка в Римi для
чоловiка - друг, найближча людська iстота, на яку муж спирасться в своуй
життсвiй борнi. Часто траплялося, що вони й гинули удвох. Але й
кiлькаразовi шлюби не були дивиною.