"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

Понтiй Пiлат пригадав, що шляхетна патрiцiанка Лiвiя Друзiлла пiшла вiд
свого чоловiка, щоб стати дружиною принцепса Октавiана Августа, коли уже
мала в першому шлюбi сина i була вагiтна другим. Обох уу синiв принцепс
оголосив своуми дiтьми. I нинi первiсток Лiвiу Друзiлли - принцепс Тiберiй
- уособлюс вершину iмперськоу влади.
Чи можна у цiй ситуацiу уявити придурка на зразок "святого пророка"
Iоанна?
А Веселий Герман уже завершував свою фантастичну оповiдь:
- Нарештi царевi урвався терпець. Вiн кинув цього знавiснiлого
мiзантропа-вiдлюдника у застiнок прикордонноу фортецi Машерон. Але той
здичавiлий у пустелi бовдур i з вiконця в'язницi не томився волати про
"цареву розпусту". Так минув рiк - Iоанн затявся. Цар i вiддав його
катовi.
- До чого ти ведеш? - запитав Пiлат.
- Внаслiдок цiсу неприсмностi iсторiу Iрод знас все оте сiмейство. I
ще: Назарей за мiсцем народження - галiлеянин, тобто формально пiдлягас
юрисдикцiу тетрарха Галiлеу. Отож i виникла у мене думка: чи не попрохати
царя як безстороннього суддю розiбратися у нашiй делiкатнiй справi? У
будь-якому випадку його думка для нас - вагоме пiдгрунтя.
- Рацiя! - схвалив його пропозицiю Пiлат.
Цар Iрод розiбрався - повнiстю "обiлив" звинуваченого, зняв з Iсуса
усяку вину. Назарей повернувся вiд тетрарха Iрода Антипи в бiлому
парчовому вбраннi з царського плеча. Дуже коштовному. Яснiше вiдповiсти
було неможливо. Якби Iсус Назарей був винен, цар "очорнив" би його
вiдповiдним одягом.
Та цей логiчний демарш прокуратора викликав у фанатичному натовпi новий
вибух лютоу злоби проти ненависного Назарея, проти ненависного Iрода,
проти ненависного Пiлата.
Тепер волали:
- Тiберiй - цезар!
- Самозванця - на Голгофу!
- Пiлате, розiпни його!
Все! Коло замкнулося. Це вже було суто полiтичне звинувачення. Iсуса
Назарея оголошено ворогом цезаря. Кайафа завдав останнього нищiвного
удару!
Ворогiв цезаря карають на горло. Хто б вони не були. Кара обирасться
залежно вiд суспiльного становища злочинця. Назаресвi випадав хрест на
Голгофi. Нiхто i нiщо його не врятус: вище цезаря нiкого нема.
А уже завтра - останнiй день пасхи!
Прокуратор Понтiй Пiлат викликав до себе Веселого Германа i наказав:
- Приведи обох Iсусiв.
- Назарея i Вар-Авву? - уточнив той.
- Так, я хочу поглянути на обох разом.
Невдовзi обидва в'язнi стояли перед прокуратором. Один - в бiлому.
Другий - в чорному. День i нiч. Пiлат позирав на них зовнi холодними, мов
крижини, навiть дещо байдужими очима. Нiхто б не здогадався тiсу митi, якi
думки його нуртують.
У чомусь в'язнi були подiбнi. Обличчя овальнi. Очi у обох темнi.
Гачконосi. Смаглявi. Однаковi на зрiст. От тiльки волосся у бiлого Iсуса
було пряме, понизу хвилясте, а у чорного - скуйовдженою кучерявою шапкою.