"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

- Кiнчай!
Однак було в усiй цiй каральнiй виставi якесь протирiччя, якась
контрастна невiдповiднiсть, якийсь очевидний нонсенс. Несумнiвно, очi
Клавдiу Прокули бачили це протирiччя, вона чуттсво вiдчувала
невiдповiднiсть, але не могла зафiксувати цей нонсенс думкою. Не спроможна
була дати собi ради. I це ще дужче уу дратувало.
Тим часом Пантера знову одяг катованого в розкiшне царське вбрання. Вiн
дбайливо обв'язав приреченого пiд пахвами мiцною линвою, щоб, бува, не
впав на шляху i не попсував коштовний одяг. Кiнцi линви дав у руки двох
вершникiв, якi затиснули злочинця мiж кiньми i зовсiм затулили вiд очей.
Потiм кат Пантера пiд загальний смiх виловив з тлуму якогось пентюха i
звелiв йому на власному горбi тягти до Голгофи хрест засудженого. Двос
рiзунiв з секти "кинджальникiв", на яких не поширилася Пiлатова амнiстiя,
несли своу хрести самi: за ухнс дрантя Пантера не потерпав.
Хресна процесiя, з обох бокiв оточена вервечками легiонерiв, рушила в
напрямку до Голгофи. Юрба з галасом посунула услiд. Майдан швидко
спорожнiв.
- А цього, - вказав Веселий Герман на причавленого його стопою, -
викиньте за найближчi ворота. Негайно! Щоб i духу його в мiстi не було...
Двос воякiв пiдхопили знемiчене тiло i волоком потягли до брами царя
Давида, циклопiчнi вежi якоу громадилися над будiвлями неподалiк.
У мiстi вщухав шум: останнiй акт трагедiу мав розiгратися на Горi
Страт.
Веселий Герман легко злетiв на коня i поскакав чвалом услiд хресному
ходу.
Клавдiя Прокула, уникаючи стороннiх очей, повернулася додому в
закритому паланкiнi. Там вона передусiм прийняла ароматичну ванну, наче
прагнула якнайшвидше змити з себе тюремний сморiд i нудотнi пахощi
людськоу кровi. Потiм випросталася на ложi в затишному портику i почала
терпляче очiкувати повернення Понтiя Пiлата.
Як тепер складуться ухнi стосунки? Ось що навiювало на неу сум. Зникла
повага, яка цементувала уу почуття до чоловiка.
Так бувас у спiльному життi двох людей: розчарування одного дня -
прикрi i вразливi - раптом перекреслюють усе добре, що накопичувалося
роками. Не можна безкарно знецiнювати цiле життя, яке зникас для
стороннiх, але iснус в пам'ятi кожноу окремоу людини. Пам'ять - здобуток
довгих рокiв, щасливих i лихих. I тi роки можуть вмить збунтуватися i
заволати в серцi чорними воронами:
- Кари! Кари! Кари!
Однак коли надвечiр повернувся уу Понтiй, уй нараз забракло тих
дошкульних слiв, якi так легко зринали в уу голiвцi удень. Але iнодi
мовчання бiльш промовисте, анiж будь-якi слова. Iнодi мовчання - сумний
реквiсм по незворотнiй втратi.
Прокуратор теж мовчки мiряв мармуровi плити портика. Клавдiя знала його
звички: щось уу Понтiя непокоуть, вiн до чогось дослухасться, чогось
вичiкус, немов тигр у засiдцi. Чого? уу слiв?..
Впав вечiрнiй присмерк. Слуги принесли i запалили залiзнi свiтильники
на триногах. У небi спалахнули зiрки. Повiяло прохолодою.
З-пiд вхiдноу арки долинув вояцький брязкiт.
- Германе, це ти? - рвучко повернувся на звук прокуратор Понтiй Пiлат.