"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

Але поки я з Азимутом безтурботно мандрував планетою роботiв,
обчислювач Мiнус отямився i на спiльнiй прес-конференцiї газети "Дебют" та
журналу "Етюд" виступив з черговою офiцiйною заявою. Вiн доводив, нiби
роботи Землi надiслали нас роботам Кiбери у подарунок, щоб кiберяни не
марнували часу та коштiв на пошуки правильної бiологiчної мозаїки. Вiн
закликав роботiв схопити самостiйно мислячих людей (тобто мене й Азимута) i
розiбрати, щоб зрозумiти структуру живої клiтини та нервову схему. Якщо ж
дослiдникiв спiткає прикра невдача, роботи Землi люб'язно надiшлють своїм
братам по запчастинах ще кiлька примiрникiв.
Тисяча астероїдiв i один бiлий карлик, я тодi вiд душi побажав, щоб
отих роботiв самих порозбирало!
Спасибi обчислювачевi Плюсу, вiн рiшуче повстав на наш захист i цiлком
слушно назвав обчислювача Мiнуса диким невiгласом.
I все ж, попри героїчнi зусилля нашого друга Плюса, багато членiв
вченої ради схилялося на пропозицiю Мiнуса, бо роботи по натурi своїй
дослiдники, а зрозумiти незнайому, машинерiю було надто спокусливо.
Тодi я, користуючись своїм визнаним авторитетом перехiдної ланки мiж
людиною i роботом, ознайомив читачiв через газету "Дебют", що на Землi не
роботи майструють людей, а люди майструють роботiв. Отже, перш нiж мене з
Азимутом розiбрати, ще слiд розiбратися, хто кого мусить розбирати. Але мою
щиру оповiстку взяли за незграбну i нахабну спробу перешкодити обмiну
знаннями мiж високорозвиненими цивiлiзацiями роботiв. I авторитет не
врятував!
Коли нас ввели до зали засiдань Вченої ради Академiї обчислювальних
наук, я побачив, що тут приготовано вже всi прилади для жаскої екзекуцiї,
яку обчислювачi охрестили гуманним словом "експеримент". Я машинально
вислухав вирок. Над нами змилувалися - вирiшили розiбрати на молекули, а
потiм знову зiбрати.
Я гарячкове шукав порятунку, коли обчислювач Максимум, неодмiнний
голова ради, проскрипiв погано змащеним голосом:
- Як бачите, ми вiдхилили неприємну для вас пропозицiю обчислювача
Мiнуса i ухвалили нову постанову.
Цi слова на все життя запали в мою пам'ять, бо саме пiсля них штурман
Азимут надумався жартувати. Вiн меланхолiйно мовив:
- Точнiсiнько такий випадок стався з одним водiєм автомобiля. Вiн
побачив на спiдометрi цифру 15951 i вигукнув: "Що злiва направо, що справа
налiво - одне й те ж! Другої такої нагоди не скоро дочекаєшся!"
Отут нас i врятувала моя природна спостережливiсть.
Я помiтив, що пiсля Азимутових слiв обчислювач Максимум раптом одiрвав
погляд од порядку денного, секретарi вiдсунули стенограми, в обчислювача
Мiнуса випали з рук антитези. Всi тихо i задумливо почали блимати лампами,
наче їх заворожили. Азимут, ошелешений цiєю несподiваною поведiнкою роботiв,
про всяк випадок позадкував до дверей.
Нараз обчислювач Максимум радiсно вигукнув :
- Ситуацiя повториться за двi години, якщо машина йтиме з середньою
швидкiстю п'ятдесят п'ять кiлометрiв на годину! На спiдометрi буде 16061,
найближча цифра-перевертень!
Азимут очманiв.
А всi роботи радiсно загули, заверещали, затрiщали електричними
iскрами, бурхливо вiтаючи першовирiшальника нової оригiнальної задачi, що,