"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

- Ось тобi завдання на цей день, - наказую я Азимутовi, - пiдрахуй з
упередженням на тиждень сьогочасне мiсцезнаходження тогочасної мозаїки
Ньютона та яблука.
Азимут негайно сiв обчислювати. От що таке залiзна дисциплiна!
Ну, дав йому завдання, а самому треба розв'язати задачу набагато
складнiшу. Азимутовi що? Йому тiльки пiдрахувати координати. А вести
коробку - менi. Що, думаю, робити? Як випередити свiтло, що сягнуло вже на
кiлькасот рокiв? Звичайно, нинi кожен школяр знає, що в такому разi слiд
скористатися гарматою, яка долає силу тяжiння. Але хто дасть менi гармату,
коли йдеться про смiховинну приватну суперечку? У мене язик не повернувся б
мотивувати цим...
I тодi я пригадав, що в музеї космiчних мандрiв експонується одна з
найперших таких гармат. Правда, потужностi цiєї примiтивної споруди не
вистачило б навiть пiдкинути сучасний зорелiт хоч до зони штучних
супутникiв, але мою портативну коробку вона могла закинути аж на край
Всесвiту. Хоча я не любитель мандрувати таким робом. Нiчого не бачиш, нiчого
не вiдчуваєш... Мить - не встигнеш заплющити i розплющити очi - i ти вже на
мiсцi. Зникає усяка романтика мiжзоряних мандрiвок. Але самi подумайте, що я
мав робити?
Саме тодi я вперше i востаннє погодився з працiвниками Музею космiчних
мандрiв на дуже невигiдний для мене товарообмiн. Вони вже тодi полювали на
мою космiчну колекцiю, бо, крiм славетного робота Малюка, якого капiтан
Козир списав з борту за надто грайливу вдачу, вони нiчого путнього не мали.
Так от, на свою допотопну гармату вони вимiняли казковi речi. Можете
менi повiрити. Досить сказати, що я не пошкодував пера жар-птицi,
килима-лiтака, чобiт-скороходiв i, головне, скатерки-самобранки. Чи варто
згадувати, що в музеї негайно скасували буфет i склали щiльний графiк огляду
експонатiв з пташиного польоту, нiчних екскурсiй з чарiвним пером жар-птицi
i швидкiсних пробiгiв по музею у чоботах-скороходах? Та за такi скарби я на
їхньому мiсцi вiддав би десять гармат!
Того ж дня я набив коробку мiлiметровим жаростiйким дротом, наче це
була не спортивна, а вантажна ракета, i заклав коробку в гармату.
Азимут теж не пiдвiв: координати з упередженням на тиждень вирахував
учасно. Запрограмували гармату на певний квадрат зоряного неба й увечерi
стартували. Мить - i ми вже на мiсцi. Вiд такої несподiваної змiни навiть
моторошно стало. Щойно навколо була рiдна тепла земля, аж гульк - уже
космiчна холоднеча. Наче хто тобi за комiр сипонув сухого колючого снiгу.
Ну, хоч ми й випередили свiтло, але роботи ще було до бiса. Рiч у тому,
що ми анiчогiсiнько не бачили. Воно й зрозумiло, адже свiтлова мозаїка за
час своєї подорожi розпорошилася на десятки квадратних свiтлових мiсяцiв, а
нам треба було змонтувати її на якiйсь сотнi квадратних метрiв.
Отут i знадобився жаростiйкий дрiт. Один кiнець його ми втопили у
киплячi надра понаднової зiрки, а другий приклепали до закоцюблого вiд
холоду понадстарого карлика. Рiзниця температур створила бiля коробки таке
надпотужне силове поле, що всi тутешнi свiтила почали обертатися навколо
нас, а промiння потягло, як магнiтом. Це було незабутнє видовище, справжня
святкова карусель!
Але не буду брехати, спочатку нам дуже не пощастило - ми ввiмкнулися не
за адресою. Воно у всiляких там книжечках усе добре виходить, а насправдi ой
скiльки доводиться морочитися!