"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

правої, а яблуко таким чином лежить бiля його проникливих очей.
- Цiкаво, чому це яблука падають не вгору, а на землю? - спитав сам у
себе.
I тодi я не стримався. Звичайно, пiдказувати не годиться. Кожен ще у
школi знайомиться з цiєю аксiомою. Але iнтереси людства для мене вище
етичних норм.
- Тому, що iснує закон всесвiтнього тяжiння! - схвильовано пiдказав я
Iсааку Ньютоновi.
Вiн здивовано пiдвiв очi i пильно глянув на мене. Вiн хотiв менi щось
сказати, можливо, подякувати за пiдказку, але тут сталося лихо. Дрiт десь
обiрвався, силове поле зникло, i простiр почав шматувати зiбранi з такими
труднощами iсторичнi подiї...
Я кинувся до пульта i рвонувся навздогiн, щоб почути вiдповiдь Iсаака
Ньютона. Але, самi розумiєте, у тому свiтловому хаосi ця спроба була марна.
Замiсть садочка, в якому гуляв знаменитий фiзик, я на своїй коробцi вдерся
на стародавнiй лондонський базар. I хоч я промайнув його за якусь мiзерну
частку секунди, однак встиг помiтити, що пiсля того, як яблуко впало, цiни
на яблука негайно пiдскочили...
От я i думаю: а що було б з людством, якби я на мить забарився
пiдказати? Ви можете менi вiдповiсти?
Капiтан Небреха замовк, чекаючи на мою вiдповiдь.
Та я, приголомшений усiма цими неймовiрними пригодами, тiльки й змiг
недоречно промимрити:
- А який зв'язок з Ньютоном мас ваша звичка палити перед грубкою?
Капiтан Небреха поблажливо осмiхнувся :
- Не забувайте, на борту коробки був мiй вiрний штурман Азимут. Варто
менi було дiстати люльку, як вiн починав натякати: "От i пiрати курили..."
Тодi, щоб не дратувати Азимута, я й зрихтував цю грубку i нишком палив. А за
довгi роки, поки ми поверталися, до чого тiльки не звикнеш! А у моєму вiцi,
самi розумiєте, звичка - друга натура.


Розповiдь п'ята. ПРИГОДИ НА ПЛАНЕТI СТРИБУНЦIВ

На перший погляд, отi унiкальнi речi, що оточували капiтана Небреху,
могли зацiкавити хiба збирача брухту. Але я добре знав їхню справжню цiну i
з побожнiстю антиквара ставився до найменшої порошинки. Бо ця порошинка
несподiвано могла виявитися одною-однiсiнькою релiквiєю якоїсь незвичайної
космiчної пригоди.
От, наприклад, на стiнi камбуза, мiж банальними низками червоного
перцю, цибулi та часнику, висить непоказний вiхоть сухої хлорели. Добра
хазяйка давно викинула б його на смiтник. А я завжди побожно дивився на цю
пожовклу i суху, як порох, хлорелу. Адже цей вiхоть - мiзерний залишок тiєї
iсторичної хлорели, з запасом якої капiтан Небреха на своїй коробцi перетнув
по дiагоналi усю нашу Галактику. Вiн тодi намагався практично довести, що в
космосi можна прожити на самiй хлорелi, i тому, крiм цього калорiйного
силосу, нiчого не взяв у свою небезпечну подорож. I кожен, кому доводилося
згодом гостювати у капiтана Небрехи, наочно переконувався, що цей
безприкладний за своїм смiливим задумом та безмежною зухвалiстю експеримент
закiнчився блискучим трiумфом.