"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

- А звiдки ж узялася бiльярдна куля i дисертацiї небрехознавцiв?
- Ет! - схаменувся капiтан i негайно вийшов на орбiту початкової
розповiдi. - Справдi, звiдки взялася куля? Це питання турбувало всiх
небрехознавцiв!
Увечерi того ж дня мене запросили на урочисте наукове засiдання. Там
зiбралися усi вченi кити небрехознавства, i там я вперше почув про цю
злощасну бiльярдну кулю.
Виявляється, вона була iсторичною загадкою! Нiхто не знав, як, коли i
чому з'явилася серед моїх сувенiрiв. Iсторiю будь-якого сувенiра вченi мужi
знали назубок, а от куля їм була не по зубах. I тому кожен науковець висував
свою гiпотезу про походження цього сувенiра i запекло обстоював її.
Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота
бiльярдна куля! У мене її нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й
теревенили про неї. Ну, я не хотiв їх розчаровувати, бо наука одразу
втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче
бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.
Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства
з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем - Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на
нього дивився як на своєрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть,
тому, що вiн просто їв мене очима.
Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:
- Не крийтеся вiд мене, капiтане!
- Та я й не криюся, - заспокоював його я.
- Ви бували на планетi Луза?
Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :
- Атож, - кажу, - бував.
- I бачили зелене поле? - не вгавав вiн.
- Авжеж, бачив.
- I кущi, на яких достигають бiльярднi кулi?
- Еге ж.
- А як тубiльцi збирають врожай?
- Ходять i збивають кулi киями!
- О! - простогнав Iнтелiгатор, вражений моєю залiзною логiкою, i
необережно випустив з рук гудзика. - Генiально! Я напишу ще одну
дисертацiю! - кричав менi вслiд.
Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звiльнився вiд Iнтелiгатора, як
мене полонили два спiвавтори, їх теж цiкавила таємниця кулi.
- Ви були на планетi Бiл-Ярд? - гарячково запитали вони.
- Був, - не сперечався я, озираючись на всi боки.
- А це правда, що кулi там - живi iстоти?
- Факт! - кажу. - I прудкi вони, як ртуть!
- А як же ви впiймали її, коли кульгаєте на протезi?
- Загнав у коробку дуплетом!
Та куля вже сидiла менi в печiнках. Я бачив, що коли так буде й далi,
то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство. Треба
будь-що добути кулю i покласти її вдома серед моїх сувенiрiв. Щоб
першому-лiпшому дилетантовi було зрозумiло, звiдки вона взялася.
Ну, випручнувся я з брану небрехознавцiв i подався до мого колишнього
штурмана.
- Азимуте, - кажу, - чи не час менi повертатися у свiй час?