"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

- Мабуть, вона.
- Подумати лишень, я перший з людей на власнi очi уздрiв антисебе!
- I цi рiднi антивуса...
- I цю стару антилюльку...
- До речi, ви помiтили?
- Що межа коливається?
- Так, нiби по нiй котяться повiльнi хвилi...
Ми чудово порозумiлися. Очевидячки, нашi думки були цiлком тотожнi. Та
чого тiльки у Всесвiтi не буває! Але якщо помiркувати, iнакше не могло i
бути.
- Певне, тут є невiдомi течiї мiж свiтом та антисвiтом.
- I тодi...
- Друже антику, перевiримо наше припущення. Покладiмо на хвилi цiєї
течiї нашi люльки...
- А самi вiзьмемося поки що за розрахунки.
- Авжеж! Час покаже...
- До завтра!
- До завтра!
Розмова з антисобою мала свої переваги. Наприклад, не треба було
домовлятися про термiн експерименту. I так було цiлком ясно, що ми ухвалимо
однакове рiшення.
Ми синхронно поклали до нiг люльки i попрямували до своїх коробок.
Приємно було працювати, знаючи, що поряд з тобою порпається в зоряних картах
антити - антиславетний антикапiтан Анти-Небреха. З однаковими думками, з
однаковими прагненнями, з однаковою долею. Цiлу добу я крутив "козячi нiжки"
i схвильовано думав, чи вдасться наш генiальний експеримент. Мозок мiй був у
такому нелюдському збудженнi, що розрахунки до нового маршруту в сузiр'я
Дракона я склав iз швидкiстю великого електронного обчислювача - за
п'ятнадцять секунд.
За останнiми годинами доби, яку я, безумовно, разом з Анти-Небрехою
згаяв на експеримент, я слiдкував, пiдстрибуючи з нетерплячки. Як менi
кортiло трохи пiдiгнати уперед стрiлки ходикiв! Але я стримував себе, бо за
два кроки вiд мене у своїй антикоробцi пiдстрибував Анти-Небреха, i його теж
так крутило, що хоч одягай гамiвну антисорочку.
Але тiльки-но стрiлки показали час, як я кулею вилетiв з ракети.
Чи варто нагадувати про те, що Анти-Небреху теж наче хтось вистрiлив?
Словом, ми прибули на мiсце одночасно.
Не вагаючись анi мiкросекунди, ми схопили нашi люльки i, танцюючи на
осi протезiв, заволали:
- Хай живе антисвiт! Вдалося!
А танцювати було чого: ми тримали в руках антилюльки. Я спочатку навiть
не знав, з якого кiнця її запалити. Зрозумiйте мене правильно, ранiше на
моїй люльцi з правого боку було факсимiле, а з лiвого боку - карб. А за добу
факсимiле i карб помiнялися мiсцями!
Якi науковi висновки можна було зробити з цiєї видатної подiї? Перше:
мiж свiтом та антисвiтом iснують у часi та просторi якiсь недослiдженi
течiї. Друге: мiж свiтом та антисвiтом є якийсь третiй стан матерiї, де
енергетичний заряд будь-якої речi мiняється на протилежний знак, - адже в
руках ми тримали антилюльки i не анiгiлювали! I знаєте що, iнодi менi спадає
божевiльна думка, що не люльки, а нашi коробки помiнялися мiсцями! I тодi