"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Уславлений робот Малюк" - читать интересную книгу автора

"Автомати" кинулися у вiдчайдушну контратаку. Але я був на мiсцi!
Механiк таки мене добре накрутив! I раптом, тiльки-но я наважився вийти на
прострiльну передачу, як мене пiдхопила якась неймовiрна сила. Земля
гойднулася пiд ногами, i я кулею полетiв просто в небо. Останнє, що я
побачив, - це м'яч, вiн трiпотiв у сiтцi ворiт.
З трибун линуло надпотужне ревище:
- Недозволений прийом!!!
- Суддю на перетопку!
Згодом виявилося: якiсь повiтрянi пiрати спустили з вертольота
електромагнiт i вкрали мене серед бiлого дня! Була вписана нова сторiнка в
iсторiї вболiвальництва.
Ватажка повiтряних пiратiв звали Капiтаном. Про нього ширилися
неймовiрнi чутки. Нiби вiн аж три роки ганявся за якоюсь загадковою
антикометою i мало не вибухнув на її хвостi.
А вiн винувато глянув на друзiв i мовив:
- Малюк для нас годиться... Треба лише перебудувати його схему i
запрограмувати за темою "Меркурiй".
Я з жахом вислухав цей вирок. А командир пiратiв узяв гайковий ключ,
розгвинтив мене i безжалiсно видер з грудей портативнi акумулятори...
- Менi страшенно не поталанило: я потрапив до ракети, на якiй летiли
дивнi iстоти, що мислили алогiзмами i були здатнi на будь-яку хлоп'ячу
витiвку. Отож мене на час подорожi вони про всяк випадок посадили на
розетку, а капiтан почепив табличку "У ракетi - злий робот". У них це
називається жартом. Правда, я не образився, адже про капiтана казали, що у
нього золота голова, сталевi нерви i залiзнi м'язи.
На Меркурiї мене вiдразу ж звiльнили вiд набридлої розетки. Ще б пак!
Адже я був головним членом експедицiї i мав зав'язати дружнi стосунки з
кварцовими господарями планети.
Що то була за планета! З одного боку - крига i космiчна холоднеча, а з
другого - розжарене баговиння. З одного - колючi зiрки, а з другого -
гiгантський тепловий генератор Сонця, пiд спопеляючим промiнням якого
розкошували кварцовi iстоти. На Землi вони могли б iснувати хiба що у
тисячоградусному черевi доменної печi.
I з такими створiннями я мусив зайти у розмову! Метою нашої експедицiї
було укладання з ними угоди про дослiдження розпеченого терену, на який досi
не ступала людська нога.
Перед дослiдниками iз Землi кварцовi iстоти завжди пiднiмали вогняну
завiсу. Кажуть, це було феєричне видовище. Не вагаючись анi секунди, я взяв
вогнетривкi шахи i попрямував до них.
Тiльки-но я вийшов з ракети, як мене оточили звуки надвисокої частоти.
"Тi-та-бiп сюiв-тi-пiп!" Я збагнув, що це була мова кварцових iстот. Вже за
пiвгодини я вiльно розумiв її. I ось що я почув:
- Це якийсь недоумок. Вийшов i стоїть, як пень.
- Та й вигляд у нього якийсь неоковирний...
- Гей, ви! Розпеченi бовванцi! - гукнув я. - У шахи щось тямите?
Вони замовкли. Нарештi один озвався:
- Хто ти i звiдки?
- Я робот Малюк. З третьої...
- А що таке шахи?
Тут я прочитав їм цiлу лекцiю i невдовзi вже грав першу партiю. Чи