"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Уславлений робот Малюк" - читать интересную книгу автора

Юрiй Дмитрович Ячейкiн

Уславлений робот Малюк

Походеньки капiтана Небрехи - Замiсть епiлога
____________________________________________________________________________

Всесвiтнi походеньки капiтана Небрехи.
Київ. Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь", 1988.
Iлюстрацiї Василенка Анатолiя Петровича.
OCR та редакцiя Dauphin, 2005.
____________________________________________________________________________

Я побачив його випадково. Вiн стояв у кутку, непомiтний i негарний. На
його гофрованiй шиї пробивалася неохайна iржава щетина. Зеленi очi ледь
жеврiли.
- У нього ще вистачить енергiї на розмову? - запитав я наглядача Музею
космiчних подорожей.
- Тiльки не мучте зайвою допитливiстю, - застерiг вiн i клацнув
перемикачами.

* * *

- Як я опинився у свiтi бiологiчних систем? - запитав я, тiльки-но мене
ввiмкнули в розетку.
Мати нiжно вiдповiла, що мене знайшли на звалищi металевого брухту.
Тато ж загадково посмiхнувся.
- Час навчити його ходити, - мовив вiн. - Треба вмонтувати постiйнi
акумулятори, - i взявся за розетку.
Я вiдчув, що втрачаю сили i вiдчайдушне загорлав. Та було вже пiзно.
Свiдомiсть потьмарилася...
Коли я опритомнiв, вечорiло. Нiкчемна розетка бiльше не загрожувала.
Бiльше нiщо мене не зв'язувало. Я озирнувся. У вiкно свiтило сонце. Червоне
промiння падало просто на "Таблицю Множення" - абстрактний портрет мого
прапрапращура. Тато i мати весело переморгувалися рiзнокольоровими
лампочками...
Вранцi я вже був на стадiонi. Старший механiк збiрно-розбiрної команди
"Робот" ретельно перевiрив мої ампери i вольти.
- Непоганий заряд, - пробурмотiв вiн. - Трохи пiдкрутити, трохи
пiдмастити... Поставимо каучуковi амортизатори - стрибатиме, як мавпа.
Кращого воротаря годi шукати!
Того ж дня я грав у вирiшальнiй зустрiчi з командою "Автомат".
"Автомати" атакували скажено. Снаги їм не бракувало. Гра вiдбувалася в
синхрофазотронному темпi.
Аж ось нашi перехопили iнiцiативу, рiшуче зламали захист противника,
пробилися крiзь уламки оборони i вдерлися на штрафний майданчик. Центр
нападу зняв свою праву ногу i, як хокейною ключкою, прицiльно вдарив по
м'ячу. Гол! Трибуни заревли. Суддя зарахував гол, адже формально нападаючий
не порушив футбольних правил. Цей смiливий експеримент вiдкрив нову сторiнку
в iсторiї футболу.