"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

обставин. Самi скажiть, що у цьому дивного?
Каштани споконвiку у Києвi падали, падають i надалi падатимуть. Київ
здавна уславився самопадаючими каштанами. Що ж тут неймовiрного, коли один з
них влучить у голову? У будь-яку. Нiхто вiд цього не застрахований, i тому в
страхувальних конторах на це навiть полiс не виписують. Проти чого хочеш
страхують, а проти каштанiв - нi, бо несила. Навiть у пiснi спiвається, що в
Києвi кожної осенi

Каштани падають на брук -
Тук-тук,
Тук-тук,
Тук-тук,
Тук-тук...

А була саме осiнь, а точнiше - бабине лiто. Одне слово, нiяким
чарiвництвом цього разу i не пахло. Бачили ми таких чаклунiв! Х-ха i ще
ха-ха!
Але ж...
Але ж, з другого боку, все сталося точнiсiнько так, як передрiк дiд. Не
торохнув же каштан Васька по лобi, хоч цьому хвальковi таке покарання,
безумовно, не зашкодило б. От i суши тепер голову. Ех, якби ото все точно
знати!
Так, що не кажiть, а перед Павлусем постало складне питання. Це ж, коли
повiрити в чаклунство, нiкому й слова не можна буде мовити! А може, ще раз
перевiрити? Ретельно. На свiдомому дослiдi. Аби мати тверду певнiсть. А
клятву слiд придумати таку, яка б нiзащо не здiйснилася! А пiд каштанами
вiднинi нiзащо не стовбичити i надалi навiть не вештатися пiд ними. Досить -
Павлусь уже посидiв у кiно з гулею на лобi!
"Х-ха, не так мене легко залякати, як декому здається, - героїчно
мiркував Павлусь. - От вiзьму i наперед придумаю таку iсторiю i таку клятву,
що - ого! Всi здивуються! Менi аби нагода..."
I що ви думаєте? Нагода не забарилася!
Трапилася вона того сумного дня, коли Павлусь за якихось чотири уроки
(один з них був сама насолода, а не урок - фiзична пiдготовка; ех, якби всi
уроки були фiзкультурою!) заробив двi трiйки i на додачу одну двiйку. Навiть
додому йти - нiякого бажання... Словом, через це у Павлуся пiсля урокiв
вiльного часу виявилося досхочу. Хтозна, якщо на вулицi затриматися надовго,
можливо, батьки пiдуть у кiно i все минеться щасливо. Будьте певнi, коли
вони повернуться, Павлусь уже мiцно спатиме. I нiзащо не прокинеться, хоч
над вухом з гармати стрiляй!
А коли є досхочу вiльного часу, хiба це не нагода, щоб докладно
розповiсти (найдокладнiше!) цiкаву iсторiю? Ще яка! Однаково нема що
робити...
- Отак стараєшся, стараєшся, робиш добре дiло, а тебе двiйкою
нагороджують, - з непiдробною гiркотою промовив Павлусь i вiд невимовної
туги аж зупинився.
Ясне дiло, зупинилися й Васько з Оленкою.
Васько, зрозумiло, пихато сказав:
- Що заслужив, те й маєш. А от я несу додому нову п'ятiрку!
- Велике дiло - п'ятiрка! - зневажливо процiдив Павлусь, бо знав, що