"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу авторасуперникiв на Центральному стадiонi Києва, а м'яч влетiв у сiтку ворiт на
Великiй спортивнiй аренi в Лужниках. А один з англiйських форвардiв так загилив м'яч, що той злетiв аж до Мiсяця i вийшов на постiйну навколомiсячну орбiту. Та жодної користi з запуску цього шкiряного штучного супутника не було, бо в футбольнi м'ячi, як вiдомо, не монтують електронну i телеметричну апаратуру. А футболiсти теж не хотiли чекати на полi, поки м'яч разом з Мiсяцем упаде на Землю. Словом, занапастив Павлусь футбол! В побутi теж з'явилось багато незручностей. Вiзьмемо Павлусеву матiр. Скiльки вона клопоту мала, коли, скажiмо, варила звичайнiсiнький суп. Суп у каструлi парував, а пара пiдкидала кришку аж до стелi. Доводилося їй причавлювати кришку грубезною цеглиною. Звiсно, краще було б використати для цього важку чавунну праску, але їх негайно порозкуповували хатнi господарки. А електропраска для супу була непридатна, бо одразу б вiдсирiла i вийшла б з ладу. Поважчали й умови працi на службi. Пригадую, у нас в редакцiї кур'єри бiгали по коридорах, вiдштовхуючись руками вiд стелi, щоб не забитися головою. Та не завжди вдало, бо лобами усi люстри перебили. Одного дня я завис на роботi ногами до стелi, лiвою рукою мiцно тримаючись за край столу, а правою складаючи доповiдну на iм'я директора видавництва про неможливi умови для творчої працi. Я писав, що, коли становище з Мiсяцем найближчим часом не нормалiзується, я подам заяву про звiльнення з роботи за власним бажанням i бiльше не напишу жодної книжки. Де це бачено, щоб писати книжки догори ногами?! Коли це тихо рипнули дверi, i до кiмнати увiйшов хлопчина. З подиву я аж втупився в нього. А мiж тим, був це нiчим не примiтний хлопець: мав шапку на вухах, веснянки на носi, а над носом окуляри в чорнiй оправi. Але на нього кожен звернув би увагу, бо вiн не стрибав i не злiтав у повiтря, як усi, а ходив нормальною людською ходою. - Хлопче, - вражено запитав я, - на тебе що, не дiє мiсячне тяжiння? - Я навiть забув вiдповiсти на його чемне вiтання. - Чого ж не дiє? Дiє, - спокiйно вiдповiв вiн. - А як же ти примудряєшся нормально ходити? - не вгавав я. - А я до кожної ноги прив'язав по трикiлограмовiй гантелi, - пояснив вiн. - Та це ж генiальний винахiд! - у захватi вигукнув я, полегшено зiтхнув, а тодi зiжмакав вже непотрiбну доповiдну i з легким серцем викинув її у кошик. Сьогоднi ж причеплю до нiг по пiвпудовiй гирi!.. А цей симпатичний розумник в окулярах жваво запевнив мене: - Х-ха! Я ще й не таке можу придумати! - Молодець! - похвалив його я. - Не такий уже й молодець, - раптом похнюпився вiн. - Щоб ви знали, я - найбiльший у свiтi злочинець, хоч поки що це таємниця... - Таємниця! - радiсно загорлав я, бо над усе люблю таємницi. - Ще й яка! - радо пiдхопив i вiн. - Розумiєте, одного разу я їв морозиво, аж тут пiдходить i сiдає на лаву старий-старезний пенсiонер з бородою... - Тс-с-с! - засичав я, прикладаючи вказiвного пальця до губiв, i озирнувся на всi боки. Але, крiм нас двох, в кiмнатi нiкого не було. Та, про |
|
|