"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

сушити? I так ясно, що iм'я Гагарiна слiд надати найкращiй ланцi.
- Ага! - вигукнула Зiна i показала нам свого довгого язика.
Та вона рано зрадiла, бо Iван ще не закiнчив.
- Хто знає, - глибокодумно вiв вiн далi, - якби хлопцi ранiше вирiшили
подолати усi труднощi, вони б, можливо, їх уже давно подолали. Навiщо ж отак
зразу губити цiнну iнiцiативу?
- Ага! - вигукнув Боб Скорик i показав Зiнi довгого носа.
Але Зiна удала, нiби нiчого не чує i нiчого не бачить.
- Що ж нам робити? - запитав Iван, але ми йому нiчого не вiдповiли, i
вiн мусив сам вiдповiдати: - Щось треба робити! Я таке пропоную - хай за
почесне iм'я ланки iменi Юрiя Гагарiна змагаються усi ланки. Перед нами
найвiдповiдальнiша чверть, а саме - третя. Яка ланка закiнчить її з
найкращими показниками у навчаннi та поведiнцi, ота ланка й буде
гагарiнською.
Так i записали в протокол.
Якби не Iван, все могло закiнчитися набагато гiрше. Хiба ж дiвчачi
команди перекричиш, та ще й у послабленому складi?


Роздiл 5. ЗМОВНИКИ

Якщо добре помiзкувати, то в усьому, що сталося на зборах, винна Зiна
Галаган. Тут усе ясно, як у задачцi для першокласникiв. Ну, хто її тягнув за
язика? В усякому випадку, ми її за язика не тягли. А кому вона нашкодила?
Нам!
- Таке навiть найлiпшому друговi не можна подарувати, - похмуро сказав
Лесик, коли наступного дня прийшов до мене, щоб удвох долати тимчасовi
труднощi.
Я сумно зiтхнув:
- Авжеж. Тепер навiть невiдомо, яка ланка полетить на Марс.
- Треба помститися, - процiдив крiзь зуби Лесик. - Це справа нашої
честi. Щоб iншим не кортiло...
Лесик висловив блискучу iдею! Що не кажiть, а мститися ми вмiємо!
Передусiм ми домовилися, яка буде наша помста. I вирiшили: вона буде
швидка, сувора i нещадна.
Лесик по-змовницьки шепотiв менi:
- Одягнемо новорiчнi маски i добряче посмикаємо Зiну за коси.
Але менi цей план не сподобався.
- Ну, це не така вже й велика кара, - сказав я. - Може, ми викрадемо її
щоденник i наставимо одиниць та двiйок?
Але мiй план не сподобався Лесиковi.
- Нi, це не годиться, - сказав вiн, - бо у щоденнику залишаться
вiдбитки наших пальцiв i нас одразу ж запiдозрять.
I ми почали напружено мiркувати, у який саме спосiб нам помститися. Щоб
помста була швидка, сувора i нещадна. Та чомусь нiчого путнього на розум не
спадало.
От у давнину помститися було навдивовижу легко!
Зiну можна було б залiзною рукою кинути у глибокий кам'яний мiшок, де
по темних кутках ворушаться бридкi павуки, а по вогкiй пiдлозi стрибають
потворнi жаби. Iнодi на мотузцi ми б спускали до Зiни живих мишей. Ну й