"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

вереску було б! Дiвчата страшенно бояться мишей.
Ми б тримали Зiну у кам'яному мiшку цiлу чверть. Без пiдручникiв i
зошитiв! Вона б уже не встигла надолужити прогаяне i неодмiнно залишилася б
на другий рiк. А другорiчникiв редакторами газет не обирають!
Або у давнину можна було б зробити ще краще - викликати Зiну на збори i
грiзно наказати їй:
- Iди туди, не знаємо куди. Принеси нам те, не знаємо що.
Поки вона повернулася б, ми б усi встигли спокiйно закiнчити школу.
Але за наших часiв навiть мрiяти про таку помсту страшно: якби про це
дiзналися вчителi, вони негайно скликали б батькiвськi збори i всi говорили
б, що ми бешкетники i хулiгани. А нам така характеристика нi до чого.
Думали ми, думали, i раптом Лесик таки надумав.
- Ура! - вигукнув вiн, - Я знаю, що робити! Передусiм нам треба дати
непорушну клятву. Чому ми зараз не можемо нiчого придумати? Тому, що не дали
клятви.
Я з повагою подивився на Лесика. I як це менi не спала на думку така
проста рiч?
Та дивувався я даремно. Все було закономiрно, бо Лесик у таких таємних
справах мав величезний досвiд.
Ще до того, як його посадили за мою парту i вiн вирiшив податися у
космонавти, вiн сам себе прийняв у пiрати, хоч про це нiхто нiчого не знав.
Лесикiв батько топограф. Iнодi, як у нього багато термiнової роботи,
вiн приносить топографiчнi карти додому. А коли вирiшили перекинути ще один
мiст через Днiпро, у нього роботи стало ще бiльше. Вiн майже щодня брав
додому карти днiпрових островiв та мiлин.
I якось одна така карта потрапила на очi пiратовi Лесику.
Вiн умить збагнув, що це карта острова скарбiв. Але чомусь її не довели
до пуття: на нiй було надто мало секретних позначок. Тiльки в центрi острова
намальовано хрестик, а поряд з ним якiсь таємничi формули i цифри. Навiть
безвусий юнга, що вперше ступив на палубу, второпав би, що це - секретний
шифр. А такому пiратовi, як Лесик, зрозумiти це було ще легше.
Спочатку, щоб правильно зорiєнтуватися, вiн намалював у верхньому
лiвому кутку так звану "троянду вiтрiв". Тодi поклав упоперек острова
кiстяк. Одна кiстлява рука, наче в останньому зусиллi витягнута вперед,
недвозначно впиралася вказiвним пальцем у хрестик, оздоблений таємничим
шифром. А мiж розкиданими ногами кiстяка Лесик намалював величезну пiрамiду
чавунних ядер i написав кривими лiтерами грiзне слово "форт". Поблизу
острова дрейфував iз згорнутими вiтрилами великий фрегат. його чорнi
просмоленi борти наїжачилися гарматами, а на кормi затрiпотiв на вiтрi
чорний прапор з бiлим черепом i перехрещеними кiстками.
Тепер це була справжня карта острова скарбiв!
I цiєї митi ввiйшов батько.
З першого погляду вiн оцiнив, яку величезну роботу здiйснив Лесик. I
одразу ж потягся до ременя...
Як бачите, Лесик мав неабиякий досвiд, i тому на нього можна було
спокiйно покластися.
Якщо Лесик сказав, що треба дати клятву, значить, так потрiбно.
I от ми мiцно стиснули один одному руки i почали похмуро заприсягатися.
- Клянуся, що помщуся! - сказав Лесик.
- Клянуся, що помщуся! - луною вiдгукнувся я.