"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

Анi секунди не вагаючись, я зiштовхнув снiг i для певностi ще тупнув
ногою. Снiгова лавина зрушила з мiсця i поїхала по льодянiй поверхнi
козирка.
I тут мене взяли дрижаки. Але не вiд холоду.
Я втратив рiвновагу, впав i раптом вiдчув, що їду разом iз снiгом. Годi
було й сподiватися, щоб зачепитися за щось на голiй слизькiй поверхнi. За
секунду передi мною розкрилася прiрва. I я сторчголов полетiв униз.
Це був снiговий обвал перший сорт!
Пiзнiше Лесик запевняв, що з величезної купи снiгу виглядали лише мої
ноги i витрiщена голова нашої жертви. А ще Лесик заприсягався, що вiн не
давав менi нiякого сигналу починати обвал, а, навпаки, застерiгав мене, щоб
я його не починав. Саме тому вiн махав менi не одною рукою, як ми
домовлялися, а двома руками.
А заприсягався Лесик ось чому.
Коли я вилiз з-пiд снiгу, менi одразу закортiло знову зануритися у
нього: з кучугури виборсувалась не Зiна, а директор школи Василь Тихонович.
Це на його невинну голову звалилося усе стихiйне лихо, i вiн весь був у
снiгу. До того ж Василь Тихонович загубив у снiговiй лавинi свої окуляри.
Та, на жаль, у кишенi пiджака у нього знайшлися запаснi, i вiн одразу
побачив, хто зробив стихiйне лихо.
- Що це таке? - запитав мене Василь Тихонович.
Я змушений був усе йому пояснити.
- Це звичайний снiговий обвал, - сказав я. - Такi обвали скрiзь
бувають. На них нiхто навiть не звертає уваги.
Але Василь Тихонович чомусь увагу звернув.
Вiн уважно вислухав мене i зазначив:
- Цiкаво, дуже цiкаво...
А потiм Василь Тихонович запросив мене до себе в кабiнет. А в кабiнетi
дозволив менi покликати до нього ще мого батька. I так йому закортiло конче
побачитися з моїм батьком, щоб дiзнатися, у кого вирiс такий син, що вiн
мене навiть з урокiв вiдпустив. I ще дружньо порадив:
- Без батька не повертайся!


Роздiл 7. ЩО БУЛО ПОТIМ

А потiм я прийшов додому кликати батька до директора.
Менi оцi виклики нiколи в життi не подобалися. Батько їх теж страшенно
не любив. У цьому ми з ним були цiлком одностайнi.
Батько мiй - хлопець хоч куди!
Вiн усе вмiє робити, бо працює на заводi електриком. Вiн видумує такi
дивовижнi винаходи, якi нiхто придумати не може. Недарма ж його прийняли до
Всесоюзного товариства винахiдникiв та рацiоналiзаторiв.
Наша квартира повна батькових винаходiв.
Коли вiдчиняються вхiднi дверi, у передпокої само по собi спалахує
свiтло. Варто зачинити дверi - свiтло гасне.
Коли вранцi дзвонить будильник, одразу автоматично вмикається кавник.
Поки батько зробить ранкову гiмнастику, на столi вже парує свiжа кава. I,
головне, батько так хитро переобладнав кавник, що, коли не налити туди
звечора воду, кавник нiзащо не ввiмкнеться.