"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора Мати у мене теж хороша. Тiльки у неї є двi вади. Коли мати вдома, вона
лише те й робить, що мацає мiй пульс та годує мене яблуками, морквою i квашеною капустою. А потiм ще силомiць змушує мене ковтати велику ложку риб'ячого жиру. А робить вона це тому, що працює лiкарем у полiклiнiцi. Видно, їй бракує хворих, от вона й тренується лiкувати людей на менi. I ще одна велика вада у матерi. Вона надзвичайно любить ставити неприємнi запитання. А задовольнити її допитливiсть просто неможливо. З ранку до вечора тiльки i чуєш рiзноманiтнi запитання. Сiдаю я їсти, мати питає: - А руки ти вимив? Iду я надвiр погуляти, вона питає: - Чи скоро прийдеш? Iду я в школу, вона питає: - Уроки вивчив? Приходжу я з школи, вона питає: - Де ти одiрвав гудзика? Дивлюся я телевiзор, вона питає: - А тобi не час спати? Жах! Наче я їй не рiдний син, а довiдкове бюро. От i сьогоднi. Не встиг я сказати, що батька викликають до директора, як вона вже запитала: - Що ти накоїв? Я вiдповiв: - Та нiчого такого. Просто велика купа снiгу впала на директора Василя Але ця вичерпна вiдповiдь анiтрохи не задовольнила матерi. Вона знову запитала: - Що, купа снiгу впала сама? - Нi, - вiдповiв я, - вона впала разом зi мною. I раптом мати чомусь сполотнiла. - Звiдки ти впав? - тремтячим голосом запитала вона. Мене навiть здивувало таке наївне запитання. - Ясно, зверху. Звiдки ж iще падають? Тепер мати почала запитувати батька. - Ти чуєш, Миколо? - запитала вона. Батько похмуро вiдповiв: - Чую. - Що ж нам робити з цим бешкетником? - Вiдшмагати... Ця вiдповiдь менi дуже не сподобалася. Тут у мене з батьком нiякої одностайностi не було. Але у подiбних випадках тато завжди додавав, що у нього немає на мене ременя. А якщо у нього нема на мене ременя, цiлком зрозумiло, що вiдшмагати мене неможливо. "Купив тато вже ремiнь чи ще не купив?" - стривожено подумав я. Та батько мене заспокоїв. - Ременя на нього нема! - з глибоким жалем промовив вiн. А потiм наказав менi: - Одягайся! |
|
|