"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора А коли ми вже зовсiм зiбралися iти в школу до директора, раптом мати
запитала нас обох: - Носовики взяли? Ми поспiшно вийшли з хати. Розмова з директором школи вiдбулася за зачиненими дверима. Ми з батьком обидва опинилися за дверима: вiн був у кабiнетi Василя Тихоновича, а я - у коридорi. Вони так довго розмовляли, що я за цей час устиг би вивчити усi уроки або подивитися хоча б пiвфiльму. Я стояв, даремно гаяв дорогоцiнний час i хвилювався, бо бiльше у коридорi геть нiчого було робити. З кабiнету батько вийшов разом з Василем Тихоновичем. А коли вони на прощання потиснули один одному руки, батько пiшов не додому, а попрямував у наш клас. Виявилося, що за порадою Василя Тихоновича вiн вирiшив почитати свiжий номер "Колючки", наче у нас вдома нiяких газет немає. От зайшов батько у клас i почав читати, а я - слiдкувати, що найбiльше його зацiкавить. Надто його увагу привернула карикатура. Мабуть, тому, що вона займала мало не половину стiннiвки. На нiй був зображений юний космонавт у вiльному польотi з козирка над шкiльними дверима. Тiльки скафандр у нього був злiплений iз снiгу i невдаха-космонавт скидався на снiгову бабу. А щоб мiй батько не переплутав, кого саме намалювали у газетi, унизу написали: "Космонавт Толя Сливка". - Дострибався! - сказав батько. Я терпляче чекав, коли тато почне мене лаяти i розповiдати, яким хорошим та дисциплiнованим учнем колись був вiн сам. Я давно зауважив, що Але батько мене зовсiм не лаяв, а тiльки по-товариськи пообiцяв: - Ти у мене ще пострибаєш! Роздiл 8. ОДНОГО РАНКУ Невiдомо, чим скiнчилася б уся ця неприємна iсторiя, якби одного чудового дня не сталася неймовiрна подiя. А сталася вона у перший день занять пiсля зимових канiкул. Канiкули пролинули надзвичайно швидко. Воно й не дивно - для зимового вiдпочинку школярiв вибрали найкоротшi днi року. Отака несправедливiсть! Хiба ж за короткий день як слiд вiдпочинеш? Я, наприклад, хоч i встиг подивитися вiсiмнадцять фiльмiв i побувати на семи новорiчних ялинках, та вiдпочити так i не встиг. А я ж обiцяв Лесиковi: - З нiг звалюся, а вiдпочину як слiд. Але виконати обiцянку менi не пощастило. I от того чудового дня я прокинувся у препоганому настрої. Та ще мати почала мене запитувати : - Ти довго спатимеш? Я вiдповiв: - Нi, вже недовго, бо я прокинувся. - Ти ще не забув, де пiдручники лежать? - Нi, не забув. |
|
|