"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

А коли ми вже зовсiм зiбралися iти в школу до директора, раптом мати
запитала нас обох:
- Носовики взяли?
Ми поспiшно вийшли з хати.
Розмова з директором школи вiдбулася за зачиненими дверима. Ми з
батьком обидва опинилися за дверима: вiн був у кабiнетi Василя Тихоновича, а
я - у коридорi.
Вони так довго розмовляли, що я за цей час устиг би вивчити усi уроки
або подивитися хоча б пiвфiльму. Я стояв, даремно гаяв дорогоцiнний час i
хвилювався, бо бiльше у коридорi геть нiчого було робити.
З кабiнету батько вийшов разом з Василем Тихоновичем. А коли вони на
прощання потиснули один одному руки, батько пiшов не додому, а попрямував у
наш клас. Виявилося, що за порадою Василя Тихоновича вiн вирiшив почитати
свiжий номер "Колючки", наче у нас вдома нiяких газет немає.
От зайшов батько у клас i почав читати, а я - слiдкувати, що найбiльше
його зацiкавить.
Надто його увагу привернула карикатура. Мабуть, тому, що вона займала
мало не половину стiннiвки. На нiй був зображений юний космонавт у вiльному
польотi з козирка над шкiльними дверима. Тiльки скафандр у нього був
злiплений iз снiгу i невдаха-космонавт скидався на снiгову бабу. А щоб мiй
батько не переплутав, кого саме намалювали у газетi, унизу написали:
"Космонавт Толя Сливка".
- Дострибався! - сказав батько.
Я терпляче чекав, коли тато почне мене лаяти i розповiдати, яким
хорошим та дисциплiнованим учнем колись був вiн сам. Я давно зауважив, що
всi батьки колись були хорошими i дисциплiнованими учнями.
Але батько мене зовсiм не лаяв, а тiльки по-товариськи пообiцяв:
- Ти у мене ще пострибаєш!


Роздiл 8. ОДНОГО РАНКУ

Невiдомо, чим скiнчилася б уся ця неприємна iсторiя, якби одного
чудового дня не сталася неймовiрна подiя. А сталася вона у перший день
занять пiсля зимових канiкул.
Канiкули пролинули надзвичайно швидко. Воно й не дивно - для зимового
вiдпочинку школярiв вибрали найкоротшi днi року. Отака несправедливiсть!
Хiба ж за короткий день як слiд вiдпочинеш? Я, наприклад, хоч i встиг
подивитися вiсiмнадцять фiльмiв i побувати на семи новорiчних ялинках, та
вiдпочити так i не встиг.
А я ж обiцяв Лесиковi:
- З нiг звалюся, а вiдпочину як слiд.
Але виконати обiцянку менi не пощастило.
I от того чудового дня я прокинувся у препоганому настрої. Та ще мати
почала мене запитувати :
- Ти довго спатимеш?
Я вiдповiв:
- Нi, вже недовго, бо я прокинувся.
- Ти ще не забув, де пiдручники лежать?
- Нi, не забув.