"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

- А яка ж вiд лiкiв шкода? - запитав я.
- А така, - вiдповiв Невидимка. - Хтозна, можливо, саме для мене лiки
виявляться шкiдливими... А що, коли я сконаю, як пiддослiдна миша?
- Невже вам не можна вживати нiяких лiкiв? - розгублено запитав я.
- Нiяких! - категорично вiдрубав Невидимка.
Лише тепер я по-справжньому злякався. Адже загибель Невидимки вiд
якогось нiкчемного пiрамiдону була б непоправною втратою для мене i для
людства.
I я з надiєю запитав:
- Невже нiчого-нiчогiсiнько не можна зробити?
Невидимка вiдповiв:
- Твої наївнi запитання, хлопче, мене смiшать. Ха-ха-ха! Що ж тут
зробиш? Сам бачиш, як я змiнився. Був видимим, а зробився прозорим, як
повiтря. А що це означає з наукового боку? З наукового боку це означає, що
бiологiчнi сполуки мого тiла набули нової якостi на невiдомiй органiчнiй
основi. Зрозумiв? Ось чому реакцiя мого органiзму на звичайнiсiнькi лiки
може виявитися жахливою. Ти тiльки уяви: можливо, навiть вiд грама
елементарного кальцексу може виникнути ланцюгова реакцiя i я вибухну, як
атомна бомба! Трах-бах-тара-рах - i вибух зiтре пiвмiста на порох! Людство
тобi такої катастрофи нiколи не подарує.
- Це ще тiльки наукова гiпотеза, - вагаючись, зауважив я. - Можливо,
ваш органiзм i не вибухне. Це ще треба перевiрити на дослiдi.
- Так, можливо, i не вибухне, - погодився зi мною Невидимка. - Але хiба
ти не припускаєш, що внаслiдок слiпого експерименту з лiками моє тiло може
втратити вагомiсть, як уже втратило видимiсть, i з першою космiчною
швидкiстю ринути у космiчний простiр? Якщо я не згорю в атмосферi вiд тертя
повiтря, я неодмiнно перетворюся в космiчнiй холоднечi на крижану бурульку.
Бр-р! Людство тобi цього лиха нiколи не подарує.
Вiд цiлковитої безпорадностi я навiть зажурився. Я дорiкав собi за
кволу фантазiю. I все ж я раз у раз запитував себе, як допомогти Невидимцi,
хоч i не знаходив розумної вiдповiдi.
I раптом мене наче осяяло.
- Знаю! - вигукнув я. - Знаю, що робити! Треба негайно повiдомити про
вас в Академiю наук! От що! Академiки обов'язково врятують вас вiд усiх
небезпек!
- Тс-с! - знову приклав Невидимка невидимий палець до невидимих
губiв. - Мiй юний друже, я цiную твої турботи, але я боюся зустрiтися не
тiльки з академiками, а й з кандидатами у кандидати наук. Якщо я з ними
зустрiнуся, я згорю, але вже не вiд тертя повiтря, а вiд сорому.
- А чого вам соромитися? - запитав я i раптом збагнув: - Ага, розумiю!
Ви, мабуть, роздягненi, як i Невидимка у книзi Уеллса? Тодi одягнiть
будь-який костюм мого батька. Вiн вам нiчого не скаже - для науки батько
пожертвує усiм.
- Не в тому рiч, - прошепотiв Невидимка. - Менi соромно вiдкрити вченим
людям свою фатальну таємницю. А вiд них приховати її буде неможливо.
- Таємницю?! - схвильовано перепитав я.
- Так, таємницю, - вiдповiв Невидимка. - Ця страшна таємниця не
дозволяє менi спiлкуватися з нормальними людьми.
- Це нiчого, - заспокiйливо мовив я. - Менi ви можете довiритися. Моя
мати не раз казала, що я - ненормальна дитина.