"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу авторарозбiйники, схопили волохатими руками, розгойдали i кинули у страхiтливу
прiрву. А насправдi виявилося, що я просто впав з лiжка. Ну от, я заспокоївся, подивився у куток, де стояв торшер, i запитав: - А де ви ховаєтеся? Торшер повагом вiдповiв: - А я не ховаюся. Апчхи! Це почало мене розважати. Ще б пак - речi заговорили! Таке справдi буває лише увi снi. Та й то не завжди. - На здоров'ячко! - гукнув я радiолi. - Дякую, - прохрипiла радiола. - Значить, ви у нас у хатi? - запитав я у стiльця. Стiлець навiть здивувався такому безглуздому запитанню: - А де ж iще? - А чому ж тодi нiкого не видно? - хитро запитав я книжкову шафу. - Хiба ти досi не здогадався? - вiдповiла шафа. - Атож, нi, - вже зовсiм весело сказав я. - Хiба ж я б запитував, якби здогадався? I тут я почув неймовiрне: - Знай, хлопчику, - врочисто мовив мiй стiл, - я - Невидимка! - Ой!.. Роздiл 9. ТАЄМНИЦЯ Менi пощастило так, як ще нiкому не щастило. У Києвi сотнi тисяч квартир, а Невидимка один. I цей єдиний на весь Київ Невидимка (та що там на весь Київ - на весь свiт) поселився саме в нашiй квартирi. Коли людство дiзнається про цю фантастичну подiю, нашу квартиру неодмiнно обернуть на меморiальний музей, а до стiни будинку товстими шурупами прикрутять мармурову дошку. А на нiй золотом по бiлому викарбують: "У цьому будинку жив i працював перший у свiтi справжнiй, живий Невидимка". Безумовно, мене призначать директором меморiального музею, i я розповiдатиму вiдвiдувачам неймовiрнi подробицi з бiографiї Невидимки. Та раптом я збагнув, що Невидимка хворий i його передусiм треба вилiкувати. I тодi я сказав: - Знаєте що, товаришу Невидимко, ви посидьте тут, а я злiтаю до аптеки по лiки. Грошi у мене є. У мене е цiлий карбованець на тiстечка... - А навiщо тобi бiгти до аптеки? - пiдозрiло запитав Невидимка. Я вiдповiв: - Як навiщо? Я ж чую, як ви застудилися. Вас необхiдно негайно лiкувати. У мене мати лiкар, я все знаю. Грип - небезпечна хвороба! Якщо його не лiкувати, вiн дає несподiванi ускладнення. А що, як з вами станеться якесь лихо, людство менi цього нiколи не подарує! - Тс-с! - прошепотiв Невидимка, i я уявив собi, як вiн приклав невидимий палець до невидимих губiв. - Навiть думати не смiй про лiки, якщо не хочеш заподiяти менi шкоди. Апчхи! |
|
|