"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

- Бублик, чого ти запiзнився?
Юрко вiдповiв:
- Я загубив одного бота i довго шукав його.
Павло Петрович пiдозрiло подивився на його черевики.
Та пiдозрював вiн даремно. Один черевик у Юрка був чистенький, а другий
такий брудний, наче Юрко по дорозi у школу не минав жодної баюри.
- Що, не знайшов? - знову запитав Павло Петрович.
Юрко скромно вiдповiв:
- Нi, не знайшов, бо я поспiшав у школу. Але пiсля урокiв я ще пошукаю.
Юрко як у воду дивився: пiсля урокiв вiн одразу знайшов свого бота. Це
йому зовсiм не важко було зробити, бо вiн сам його заховав.
Але це було потiм.
А тодi Юрко сiв на своє мiсце i нишком почав їсти снiг. Та крився вiн
тiльки вiд учителя, а вiд нас вiн анiтрохи не крився. У нього були повнi
кишенi снiгу.
Усi ми дуже заздрили Юрковi. Хто ж не знає, що перший снiг смачнiший за
морозиво?
Та Бублик нi з ким не дiлився своїми запасами. Вiн сам один наминав
чудовий свiжий снiг. Тодi ми удали, що нас зовсiм не цiкавить снiг, а
цiкавить географiя.
I раптом Юрко злякався, бо снiг у його кишенях почав танути. Куртка i
штани у нього набрякли. Пiд ногами набiгла калюжа. Ми зловтiшно спостерiгали
це стихiйне лихо.
Лесик написав Юрковi записку: "Що, з'їв?"
Цiєї митi Юрко переконався, що жадiбнiсть - велика вада у характерi
людини. Вiн негайно почав перевиховувати себе - вивернув з кишень залишки
снiгу i щедро подiлився з друзями. За хвилину Сашко Усенко i Боб Скорик теж
нишком їли свiжий снiг.
Але я i Лесик снiгу не їли. Ми звикали до марсiянських труднощiв. Адже
снiг там е лише на полюсах, а всю iншу поверхню обiймає величезна червона
пустеля. От ми, майбутнi космонавти, i гартувалися, щоб привчитися до
незвичайних марсiянських умов.
Та це була помилка, бо наша витримка викрила нашу космiчну таємницю.
Коли закiнчився урок, снiгу надворi вже не було. Вiн розтанув. Уся наша
ланка скупчилася навколо Юрка, який притулився до батареї опалення i сушив
штани. Вiд Бублика йшла пара.
- Ех, ви! - зневажливо сказав вiн менi i Лесику. - Злякалися!
- А от i нi, - заперечив Лесик. - Якби ми захотiли, то з'їли б повний
портфель снiгу!
- I ще бiльше! - додав я.
Але Юрко нам не повiрив.
- Це ви зараз так говорите, бо снiг розтанув, - мовив вiн, повертаючись
до батареї другим боком.
Ясно, Юрко нам не повiрить! Вiн же не знає, що ми готуємось до
космiчного польоту i звикаємо до суворих умов. Якби я цього не знав, я б теж
сам собi не повiрив. I тодi я вирiшив тiльки трошки натякнути на нашу
таємницю.
- Ми навмисне не їли снiгу, - сказав я, - бо загартовуємо себе.
- Не вигадуйте! - знову не повiрив Юрко. - Коли люди загартовуються,
вони навiть сплять у снiгу, а потiм ще купаються в ополонках.